Ніколас сперечатися не став.
— Тому ви й обрали для вашого судна таку траурну назву?
— Ні, — засміявся Фреддо. — Клієнтам подобається. Багато хто, як-от ви, кіно пам"ятають. Ну і взагалі — екзотика. Завдяки їй і тримаємося. Суворі трудівники моря, непоказні з вигляду, грубуваті, але добряче начитані, й з душею, що тонко відчуває.
Ніка, про всяк випадок, посміхнувся, хоч і був трохи спантеличений. Він уявляв собі тубільців по-іншому.
— Де всі?
— Внизу. — Шкіпер показав на драбинку. — А ви як думали? У мене є справжня каюта. Шість спальних місць.
Зблизька стало видно, що пошарпаність човна не така проста, якою здається. Облупленість і пошарпаність, певно, мали концептуальний характер і ретельно підтримувалися. Ніка зауважив, що дошки палуби зроблені зі штучно зістареного дерева, яке, як відомо, дорожче за нове. На червоно-білому рятівному крузі хтось спеціально обідрав фарбу і стер кілька літер у назві.
— Міс Борсхед знесли вниз на руках?
— Ображаєте, tovarisch. У нас усе політкоректно. Коли Філ написав, що буде дама в інвалідному візку, я замовив підіймач і спеціально обладнаний туалет. Включив у рахунок, звісно, — підморгнув веселий рибалка. — Згодиться. Риболовна яхта, пристосована для handicapped persons[46], це круто. Дав рекламу в інтернет — клієнти записалися на рік уперед.
Драбинкою піднімався високий хлопець — голий по пояс, з фантастичною статурою. На голові у нього була червона хустка, з-під якої звисали дреди, пофарбовані в той же колір. У кутку рота стирчала самокрутка, що диміла. Принюхавшись, Ніка похитав головою.
— Познайомся, Джордано. Це товариш Карков, наш останній пасажир. А це мій дорогий спадкоємець. У Джо ще перехідний вік не закінчився, тому він на всіх огризається. «Дорогий спадкоємець» кинув погляд спідлоба.
— Відвалюємо, чи що?
— Віддати швартові і повний вперед! — скомандував Фреддо. — Назустріч науковим відкриттям! Курс — таємничий острів.
— Щоб він провалився, твій острів, — пробурчав тінейджер.
З каюти, куди обережно, тримаючись за бильця, спускався Ніка, лунала стандартна карибська музика: Боб Марлі закликав свою жінку не проливати сліз.
— Мене верне від цієї растаманської фігні, — пожалівся шкіпер, тягнучи сумку. — Виключно для клієнтів тримаю. Сам же я з покоління Елвіса.
Те, що він назвав каютою, було глухою коміркою без жодного ілюмінатора. Посередині грубий (але при цьому ретельно зачищений і вкритий лаком) стіл з лавами: по боках двох"ярусні ліжка. На одному з них, манірно склавши руки на колінах, сиділа Сінтія, явно не знаючи, чим зайнятися. Так само дивно виглядав у кубрику мсьє Міньйон у краватці — немов заручник, який потрапив у лігвище сомалійських піратів. Один Делоні почувався чудово. Він гортав спортивний журнал і цмулив пиво з банки.
— Сер Ніколас прибув, капітане, — сказала тітка тоном королеви, котра вирушала у вигнання. — Можна піднімати вітрила і хай береже нас Господь.
Фреддо посміхнувся.
— Наказуєте — піднімаємо. Бажання клієнта закон. Хоча взагалі-то в нас мотор.
ebooksa