Сокіл і Ластівка

— Отримали. Самохідний інвалідний візок із «плаваючими» колесами.

Ніка був уражений:

— Там що, доведеться плавати? В інвалідному візку?

— Ні. Плавати не доведеться. Хіба що перетнути мілкі струмки. Але грунт кам’янистий, нерівний. «Плаваючі» колеса, їх шість штук, здатні змінювати кут повороту і висоту сходження. Той самий принцип, що і в марсохода «Патфайндер». Апарат здатний нахилятися на 45°, спокійно долати перешкоди заввишки до 20 см. Проїде і каньйоном, і печерою. За необхідності може навіть використовуватися як підіймач. Коштувало це диво дев’ять тисяч фунтів.

У Ніколаса брови поповзли догори, і тітка сердито зауважила:

— Це мої гроші! На що хочу, на те й витрачаю! Я маю на власні очі бачити, як ти знайдеш скарб!

— Я? — приречено запитав племінник. — Вже не ми, а персонально я?

— Саме ви, друзяко, — запевнив його Філ.

— Згідно з духом і буквою нашої угоди, — додав Міньйон. — Для уникнення штрафних санкцій.

— Ах, Нікі, я знемагаю від нетерплячки! — Тітка схопила магістра за руку. — Подумати тільки, це станеться вже завтра!

Та Делоні її поправив:

— Післязавтра. Завтра ми потрапимо на Сент-Моріс тільки в другій половині дня. Поки підготуємося, поки налагодимо інструменти й апаратуру, вже стемніє. Переночуємо у гостьовому бунгало. Відразу попереджаю, це не готель «Рітц». Ну, а вже зранку, зі сходом сонця, вирушимо по наші мільйони.

На Мартиніці

Міста з фиркаючим іменем Форт-де-Франс магістр, власне, так і не побачив. Хіба що здаля, коли «Сокіл» заходив у бухту.

Білі будинки, червоні дахи і синє небо створювали гаму, цілком доречну для столиці заморського департаменту Французької республіки. На горизонті стирчали невисокі, але круті гори якогось легковажного вигляду. Це була єдина вертикаль ландшафту. Саме місто розпласталося вздовж берега. Нічого в архітектурному сенсі примітного не проглядалося. Хіба що старий кам’яний форт на вузькому мисі. Ця фортеця, споруджена наприкінці сімнадцятого століття, і дала назву поселенню. За монархічних часів вона називалася просто «Королівська Фортеця», Форт-Рояль — на квапливому креольському діалекті «Фояль». Перший консул Бонапарт, не доклавши великої фантазії, перейменував антильську перлину на «Французьку Фортецю», але жителі, як повідомляють путівники, досі називають себе «фояльцями».

Вітер ворушив світле пасмо на чолі Миколи Олександровича. Чайки кричали над головою. У грудях щось навпереміну роздималось і стискалося.

Мета мандрівки була близько. Невдовзі, дуже швидко, він повернеться сюди — на щиті, зазнавши поразки, або зі щитом, причому золотим. Під цим небом неприродно соковитого кольору могло трапитися все, що завгодно. У тому числі речі цілком фантастичні, немислимі в збляклій Росії чи тьмяній Англії.

Пасажирам, що сходили на берег, на груди клеїли маленьку емблему з номером і видавали електронну перепустку — захід для боротьби з тероризмом. Начальник служби безпеки містер Тідбіт особисто стояв біля трапа, киваючи кожному.

Ніколасу навіть посміхнувся, Можливо, тому, що Фандорін спускався останнім.

Через російське громадянство він, єдиний із двох тисяч пасажирів, був змушений пройти контроль. Імміграційний чиновник, який ніколи не бачив на паспорті двоголового орла, пожвавився і влаштував Фандоріну справжній допит — але, здається, радше через цікавість. Де живете: в Моску, в Ленінград або в Сталінград (інших міст, певно, не знав)? Чи правда, що справжнє прізвище вашого президента не Putine, a Putin? Як, у вас уже інший президент? І давно? В Моску, певно, ще лежить сніг? І тому подібне. Нарешті з помітним задоволенням гепнув на сторінку штамп (чотири змійки на синьому полі) і побажав «приємного сіжура».