На плечі, стволом донизу, висів автомат, на поясі кобура і дві гранати.
— Вибачте, що потурбував, панотче, — у голосі галичанина отець Василь здивовано відчув несподівані теплі нотки. Бойчук помовчав, дивлячись кудись у далечінь, потім додав:
— Може, для українців є окремий рай і ми боремося не за ту Україну, якої, можливо, ніколи не буде тут, а за право мати її десь там… після смерті?
Бойчук махнув на прощання рукою і пішов широким кроком у глибину лісу.
До ранку отець Василь не міг зігрітися. Він ходив, дихаючи холодним і вогким повітрям, хлопав себе по боках, відчуваючи, як м’язи напружуються від холоду й нервового збудження. Але незабаром ранкове сонце зігріло його і священик зміг ненадовго заснути тривожним і полохливим сном. Весь день він провів у своїй схованці, напружено вслухаючись у лісову тишу. Тільки під вечір відчув, що зголоднів, і з’їв декілька галет.
Навколо все дихало таким заспокоєнням і теплом, що панотцю до божевілля захотілося, щоб цей день не закінчувався ніколи. На коротку мить він навіть повірив у це. Але день минув, можливо, відправившись з іншим панотцем Василем у якусь потойбічну схованку для днів, і нічна темрява знов примусила його згадати про своє завдання.
Ніч провів без сну, напружено слухаючи тишу. Під ранок він почув, як далеко в горах гримнуло. Спочатку священик вирішив, що це далекий дощ, але наступний відляск примусив його стривожитися. Уже через півгодини зрозумів, що в напрямі до нього просувається перестрілка. Відчув, як тіло ціпеніє від хвилювання і страху, у скронях збуджено запульсувала кров. Він уже ясно чув короткі черги ППШ, які перетиналися з частими пострілами гвинтівок і сухим торохкотінням інших автоматів. Перестрілка насувалася ривками, панотцеві здалося, що він навіть чує далекі нерозбірливі вигуки. Він облизнув висохлі губи й механічно почав вибирати з бороди заплутану соснову колючку.
Тріскотіння ППЩ припинилося, на півхвилини запала тиша, яка знов вибухнула пострілами. На галявину вискочив Бойчук. Одна рука його висіла вздовж тіла, рукав був чорний від крові. Лівою рукою референт стискував пістолет. На бігу він обернувся й вистрілив у гущавину. Звідти донеслося:
— Брать живым!
До хати Бойчуку залишалося кроків десять. Раптом з лісу тріснув одиночний постріл. Панотець ясно побачив, як з — під коліна референта порснула довга цівка крові й той, немов різко оступившись, упав на бік, але відразу підскочив. Обличчя Бойчука перекосилося від болю, він, підтягуючи прострілену ногу, прошкандибав ще декілька кроків, і знов упав. З лісу на галявину вискочив чоловік з автоматом — і Бойчук вистрілив. Чоловік упав, а референт, відкинувши пістолет, поповз до хати, ухопився за відчинені скособочені двері і, хитаючись, підвівся. Тяжко дихаючи, він на мить повернув обличчя в бік, де ховався священик.
Коли референт зник за відчиненими дверима, на галявину вийшло чоловік десять зі зброєю, у сірих німецьких кітелях і з мазепинками на головах.
З гущавини вийшов ще один «стрілець», інші навперебій почали щось пояснювати йому, показуючи на хату. До панотця донеслося; «товарищ Михась». «Михась» присів і провів рукою по скривавленій траві, потім підніс долоню до рота, понюхав і лизнув її, Панотець закляк від жаху. Зненацька він ясно усвідомив, що в пастку потрапив сам Бойчук, що йому вже не дано вибратися з хатини лісничого і що саме він, отець Василь, повинен вирішити його долю.
«Михась» піднявся й закричав:
— Виходь, референте!
Священик, щоб не збожеволіти, зашепотів молитву. Мокрі руки ухопилися за ручку «пекельної машинки». З хати донеслося:
— А може завітаєш ти до мене, «Михасю»!
«Михась» кивнув, і декілька бойовиків стрімко заскочили до хати. Священик заплющив очі і щосили крутнув ручку. Земля під ним грізно здригнулася — і всесвіт луснув…
Священик не знав, скільки часу він пролежав, натискуючи всім тілом на «пекельну машинку» — годину, добу чи вічність.
Коли він розкрив очі, світ мовчав. На місці хати чорніла купа деревин, від яких підіймався білий дим. Уся галявина була всіяна обгорілими речами, про походження яких панотець боявся думати. Навколо темніли декілька скручених трупів. Один підняв обпечену голову, і по широко розчахнутому роті священик зрозумів, що він кричить від болю.
Панотець піднявся й повільно побрів навмання, далі від жаскої галявини.
ebooksa