Козацький оберіг

— На, носи, може і згодиться.

І в словах його вже не відчувалась посмішка.

Щасливий Данько, не відриваючи очі від подарунку Голоти, йшов через майдан. Він і не помітив, що за ним уважно слідкують дві пари очей.

Двоє охоронців каравану, що найнялися у Криму супроводжувати купців, сиділи обабіч замкової площі в тіні під великим будинком, де зберігався арсенал залоги. Ці чоловіки весь час не випускали хлопця з очей. Біля них сидів один із замкових мешканців, Іван Бурдюк, який був помічником скарбничого. Він вже був досить напідпитку, але охоронці час від часу наливали йому вино з гарбузової пляшки.

— Так це точно він? — кинувши оком на хлопця, що саме проходив повз них, запитав у Бурдюка один з караванних стражників.

— Та він, добродію, це його якийсь вмираючий сердега до замку привіз, — хитаючи головою, промимрив п’яний Бурдюк.

Охоронці перезирнулися, і в їхніх очах зблиснули зловісні вогники…

Глава 6. Вовча могила

Під вечір купці почали збирати свої товари. Данько весь день невтомно ходив за соцьким, очікуючи, коли той хоч на хвилинку відірветься від своїх безкінечних справ. Зарубі треба було поговорити з купцем Щуцьким про забезпечення охорони в подальшій мандрівці каравану. Соцький про щось домовлявся із козаками, призначав охорону до фігур та загони для чатування у степу.

Нарешті Данькові вдалося дочекатися хвилини, коли соцький за своєю звичкою піднявся на стіни фортеці. Данько швидко задріботів за ним дерев’яними сходами й почав просити:

— Пане Зарубо, пустіть мене з козаками у степ! Ну пустіть, будь ласка, я вже сильний, з лука стріляю, вепра вполював…

— Іди грамоті вчись! — суворо гримнув на нього соцький, хоча й непомітно посміхнувся в руду бороду.

— Та я вже грамоту вивчив, пустіть мене, у мене он і кинджал є, і зерцало військове.

Соцький, зрозумівши, що хлопець все одно від нього не відчепиться, махнув рукою:

— Ну добре, давай до Голоти, він зараз біля брами хлопців збирає.

Данько радісно підстрибнув та побіг, перестрибуючи через кілька сходинок, до брами. На чати в степу соцький призначив латника і трьох селян з найближчого хутора. Раніше, поки староста Претвич зі своїм військом не забезпечив на Порубіжжі відносний спокій, біля фігур на степових могилах постійно чатували козаки. Але останнім часом від цього відвикли. Тому чоловіки трохи незадоволено дивилися на Голоту, який поважно стояв біля них і пояснював тонкощі нічного чатування у степу:

— І не позасинайте там усі, бо ординці вмить переріжуть. Один нехай поблизу діжок зі смолою постійно чатує, а другий — біля коней. Як тільки ординців побачите, запалюйте діжки та мчіть до замку.

Сторожа мовчки слухала. І тут до них підбіг захеканий Данько.

— Дядьку Голото! — Радісно заволав він, — А мене соцький відпустив! Зараз, я тільки отця Григорія попереджу!

І з цими словами Данько побіг до каплиці, здіймаючи куряву босими п’ятами.