Козацький оберіг

— Хлопці, тут із купецького каравану ніхто з замку не виходив? — запитав він у латників, які втомлено дивилися за безкінечним натовпом людей, що юрмився навколо.

— Двоє пішли кудись у степ. Казали, на полювання, — пригадав один стражник…

…Уже через декілька хвилин козак Голота гнав свого коня дорогою, що вела до Вовчої могили.

…Данько сумно дивився на небо, всіяне срібними зірками. Повний місяць заливав усе навколо мінливим світлом.

Сторожа спала, навіть задрімав незвичний до нічного чатування вартовий біля фігури. Спав і козак Пугач, поклавши долоню на кольбу мушкета. Почало хилити до сну й Данька. Але він твердо вирішив бути насторожі всю ніч. Хлопець підвівся, потягнувся. Уже звик до нічного степу, і чатування почало здаватися йому звичною пригодою, чимось на зразок рибалки.

Раптом у повітрі щось майнуло. Данько мимоволі здригнувся, але відразу полегшено зітхнув. Невелика пташка вилетіла із густої трави та опустилася в якихось двадцяти кроках від хлопця. Данько почав обережно підкрадатися до пташки. Але щойно він наблизився, птаха майнула крилами й відлетіла, низько стелячись над самою травою, ще на десяток кроків. Так повторилося кілька разів. Коли Данькові вже набридли ці перегони, він зупинився й озирнувся — Вовча могила темніла далеко позаду.

Данькові стало ніяково — збирався чатувати всю ніч, а побіг за пташкою, як малий. Він розвернувся й пішов швидкими кроками до кургану. Але не пройшов і п’яти кроків, коли попереду почувся шерех. Щось велике й чорне виникло, мов з-під землі. Данько застиг, відчуваючи, як страх підступає до горла. Прямо перед ним погрозливо шкірив зуби величезний чорний пес. Червоні очі погрозливо дивилися на хлопця. Відчувалося, що хижак готовий у будь-яку мить кинутися на Данька. Хлопець збентежено подивився на собаку — такого він ніколи не бачив. Пес згрупувався, готуючись до стрибка, і загарчав. Відразу було видно, що тварюка жартувати не збирається.

— Ну чого ти, песику, я зараз тобі трохи сальця дам, тільки ось на могилу підіймусь, — якомога лагідніше забубонів Данько, обережно намагаючись боком обійти собаку.

Пес уважно дивився на Данька. На мить хлопець і величезний хижак застигли навпроти один одного…

Данько відчув ту мить, коли пес кинувся на нього, і стрибнув убік. Біля самої його ноги клацнули страшні собачі ікла. Переляк, замість того, щоб паралізувати хлопця, навпаки, надав його ногам швидкості.

Данько зібрав всі сили і дременув, петляючи, мов заєць, до рятівного кургану. Позаду чулося важке й гаряче дихання пса. Коли, здавалося, до підніжжя Вовчої могили залишилося пробігти ще хвилину-дві, щось велике й чорне вистрибнуло збоку, вдарило Данька та повалило у траву. Другий пес, стрибнувши, збив хлопця з ніг. Гаряче смердюче дихання обпалило Данькові обличчя. Перед очима хлопця брязнули білі ікла. Данько рвонувся з останніх сил. Почувся тріск роздертої сорочки, пес ковзнув іклами по бронзовому захисному зерцалі, якого Данько почепив на себе перед походом у степ. Собака закрутився навколо себе. Данько відскочив назад і упав — ноги вже не слухались його. Пес підстрибнув, цілячись хлопцеві в горлянку.

За спиною в малого гримнув постріл, і пес упав на землю. Хлопець озирнувся — Пугач, тримаючи мушкет, швидко біг до нього. Але козак запізнювався — другий пес із глухим гарчанням нісся просто на Данька. Раптом хижак якось дивно перекинувся через голову, і Данько завмер, вражений жахом, — пес перетворився на людину в чорній одежі. У руках у перевертня блиснуло довге лезо ножа. Хлопець від жаху інстинктивно виставив уперед руки й заплющив очі. Не побачив, як кінь чвалом вискочив з високої трави і вдарив грудьми людину, що вже занесла ніж для смертельного удару. Вбивця покотився по траві, а козак Голота, що правив змиленим конем, зіскочив із сідла і схопив перевертня за руку з ножем.

Коли Данько розплющив очі, козак Пугач і Голота вже в’язали нападника, а прямо перед хлопцем лежала людина із закривавленим обличчям.

— Вони тебе не поранили? — стурбовано запитав Голота в закам’янілого Данька.

— Хто це? — тремтячим голосом промовив хлопець.

Обличчя Голоти стало похмурим, і він відповів:

— Пси-вбивці.

Глава 7. Розповідь козака Голоти

Тільки почало ясніти небо, як Голота й Данько відправилися назад у замок. За козаком, прив’язаний до аркана, плентався зв’язаний полонений. Данько час від часу боязко озирався на нього і згадував свою нічну пригоду. Обличчя чорного чоловіка було замазане кров’ю та вкрите шаром пилу, але очі його так недобре зиркали на малого, що Данька навіть під теплим літнім сонцем кидало в холодний піт. Козак Голота похмуро мовчав — видно було, що він глибоко замислився. Нарешті Данько не витримав і обережно запитав Голоту:

— Пане Голото, а хто на мене напав… Ну, що це за Пси-вбивці?