Козацький оберіг

— Та не чортяка я, це мене комишаний чорт у багнюку жбурнув, — і побіг до річкового плеса змивати з себе багнюку.

Сонце вже піднялося, і почалася звична спека. Вартові біля розчиненої брами із здивуванням вгледіли вершника, який їхав, тримаючи поперед себе на сідлі двох хлопців. Діти гордо сиділи в сідлі. Тиміш радісно вчепився в повіддя обома руками, а Данько статечно тримав довгий спис, яким щойно був убитий дикий вепр.

— Егей, вояки, нехай хтось піде кабанюку біля плеса забере, — весело гукнув вартовим козак, — там такого вепра ваші малюки вполювали!

Один стражник здивовано вигукнув, упізнавши козака:

— Отаке! Де тебе стільки років носило, буйна голово!

Козак тільки посміхнувся крізь довгі вуса.

— А хто це? — запитав молодий стражник.

— Та це ж козак Голота! — здивовано промовив старий латник, проводжаючи поглядом міцну поставу козака.

Звістка, що до фортеці приїхав сам козак Голота, швидко облетіла всіх мешканців замку. А коли троє латників ледь дотягли з плавень здоровенного вепра, розмов мало вистачити надовго.

І хоча отець Григорій дав Данькові доброго прочухана, та й Тимішеві було вдома непереливки, хлопці відчували себе справжніми героями.

Тим часом Голота радісно привітався з козаками, які на той час знаходилися в замку, і завітав до соцького Заруби.

Соцький здивовано дивився на Голоту.

— Так казали, що тобі у Стамбулі голову відрубали! Уже більше десяти років не бачились! От кого я радий бачити живим, козаче!

— Та що з нами, сіромами, станеться! — одізвався Голота.

Старі друзі обійнялися.

— Ну розкажи, де тебе стільки років носило, гультіпако! — із цими словами соцький поставив на стіл повний жбан меду. — Хіба з того світу повернувся?

— Та набридло в пеклі з чортами в карти грати, — віджартувався Голота, — ти краще розкажи, як тут у замку справи?

— Та що там — спека, — втираючи спітнілий лоб, сказав Заруба, — на кордоні, здається, усе спокійно.

Останні слова соцький промовив якось невпевнено, чомусь йому відразу здалося, що неспроста Голота приїхав до замку.

— Так отож, — уже не жартома сказав козак і відставив жбан, — кружляти меди потім будемо. Щось незрозуміле в ординських улусах відбувається.