Козацький оберіг

Данько витримав ще деякий час і обережно висунувся з води. Навколо нікого не було. Він уважно прислухався — хрускіт комишу чувся десь здалеку. Хлопець перевів дихання й виліз на берег. Він сунув руку під оберемок очерету й витягнув конверт.

Данько озирнувся, визначаючи, у якому напрямі річка, бо у плавнях можна було заблукати гірше, ніж у лісі, обтрусив із себе п’явок, обійшов озерце, грузнучи у вогкій землі, і зник між зеленим очеретом.

Глава 19. Козацький Яр

Дочекавшись, коли вершникам остаточно набридло блукати між очеретяних хащ і вони поскакали до замку, Данько вийшов на берег річки. Одразу знайшов маленький плоскодонний човник-каюк, на якому зазвичай ходив по рибу та на полювання за болотними пташками один із замкових латників.

Понишпоривши серед очерету, Данько розшукав приховані весла, відв’язав човен і поплив за течією.

Відкритим степом йти було небезпечно — хлопця могли помітити й легко наздогнати, тому Данько вирішив добратися до Козацького Яру річкою.

Сонце піднялось високо, стояла страшна спека, але від води несло приємною прохолодою. Річка несла човен, тож Данькові треба було лише триматися середини течії, щоб його не заносило до вирів та не прибивало до берега. Навколо стояла тиша, тільки дзвеніло розпечене повітря. Данько нахилився й зачерпнув води, щоб змити з обличчя товстий шар болотяної багнюки, яка вже встигла висохнути на сонці.

«Ось побачив мене би зараз отець Григорій, напевно вирішив би, що це якийсь болотяний чорт на човні рибалити подався,» — сумно подумав Данько, і серце його стиснулося з тривоги за своїх друзів, які опинилися в полоні в магістра та його жахливих кнехтів.

Данько напевне не відав, де знаходиться отой Козацький Яр, але тільки там могла залишатися певна надія хоч на якийсь порятунок.

За декілька годин своєї річкової подорожі хлопець трохи відпочив, але тепер далося взнаки почуття голоду. Щоб відігнати думки про їжу, Данько ще раз спробував розрахувати, де знаходиться рятівний Козацький Яр. Для цього слід було зорієнтуватися, де знаходиться сам Данило. Очерети закінчилися, і вздовж обох берегів річки розстилався відкритий степ, іноді траплялися дерева, які немовби тягнулися віттям до цілющої води. Сонце стояло прямо над головою Данька, і він час від часу плескав на себе воду, яка, утім досить швидко випаровувалася.

Через деякий час хлопець помітив, що річка попереду звертає кудись убік, — виходило, що за цим поворотом вона вже буде прямувати не до Козацького Яру.

Данько зітхнув, узяв весла і спрямував човен до берега.

Розпрощавшись із човном, Данько викупався, змив із себе бруд, напився води з джерельця і сміливо відправився у відкритий степ у той бік, де мало бути пересохле озеро, а за ним — Козацький Яр.

Данько пройшов вже добрячих дві милі. Дуже хотілось пити і їсти, але найстрашнішою була спека. Звісно, він міг відпочити до вечора, але бажання врятувати своїх друзів і весь замковий люд гнало його все далі й далі.

Степ навколо був рівний, без жодного дерева чи байраку. Невдовзі Данькові почало здаватися, що він кружляє на одному місці. Він вже просто брів навмання, мов човен без вітрил, загублений у безмежному океані. Гортань його пересохла, дуже хотілося їсти, а сили швидко зникали, немовби випарені розпеченим сонцем.

Раптом світ у очах Данька погас, перед очима все попливло. З останніх сил він схопився за Печать Зберігачів, що висіла в нього на шиї, захитався і впав обличчям у пожовклу від сонця суху степову траву.

— Ну що, бідака, очуняв? — знайомий голос прилетів немовби здалеку до Данька. Відчувши на губах присмак води, Данько захрипів і почав жадібно пити. Вода повернула йому сили. Він відкрив очі — і прямо перед собою побачив обличчя козака Голоти. Данько спробував підвестися й закрутив головою, здивовано озираючись навкруги. Була ніч, навколо змикалася стіна зі стовбурів високих розлогих дерев. Десь поблизу чулося хропіння коней. Козак Голота підтримував долонею голову хлопця, а іншою рукою простягав йому гарбузову флягу з водою.

Данько кліпав очима, поволі приходячи до тями. Він намагався згадати, як потрапив сюди, але нічого зв’язного на думку не приходило. Немовби зрозумівши безсловесне запитання в Данькових очах, козак Голота промовив:

— Тут наші двоє козаків у бекеті, або нічній сторожі, навколо Яру проїжджали, раптом відчули, що коні їх кудись у степ несуть, хлопці самі не зрозуміли, чого їх туди потягнуло, бачать — а там ти непритомний лежиш. Ось козаки тебе до Яру й відвезли.

Данько потер кулаками свої очі й сів. За спиною Голоти він побачив близько двох десятків козаків, що сиділи навколо великого вогнища. Над ватрою кипів казан. Тут Данько пригадав, що хоче їсти, навіть потягнувся носом до киплячого казану.