Данько спочатку зачаровано застиг на місці, а потім стрімголов побіг до піщаного берега. Кобзар, посміхаючись, пішов за ним.
Добігши до крайки води, до м’яких морських хвиль, Данько на хвилину застиг, утягуючи у груди дивне морське повітря, а потім забіг і з плюскотом шубовснувся у воду. Йому здалося, що він справді впав у небо і пливе просто поміж білими прохолодними хмарами.
Під вечір вони нарешті дісталися до великого караван-сараю. Той стояв обабіч дороги, оточений довгим муром, викладеним з саманних цеглин. З-за стіни час від часу чулося ревіння якоїсь худоби.
Кобзар Будник трохи постояв перед караван-сараєм, про щось міркуючи.
— А ну розкажи, братику, що ти бачиш навкруги? — запитав він Данька.
Хлопець уважно роздивився навкруги.
— Там далі, як шляхом прямо йти, видно якесь місто, зліва гори височіють, а справа — морський берег.
— Добре, — кивнув головою кобзар, — мабуть, це і є той караван-сарай, про який нам отаман Квач розповів.
Як тільки вони увійшли за стіни караван-сараю, Данько побачив величезну кількість верблюдів та віслюків. Тварини у великих дерев’яних загонах ліниво відмахувались від цілих хмар оводів, що роїлися навколо них. Двір було завалено великими в’юками із товарами заїжджих купців. З центрального будинку, поділеного на кілька частин, долітав людський гамір і протяжні звуки якогось інструменту, що награвав чудернацьку, одноманітну мелодію. Вздовж стін, ховаючись від спеки, сиділи слуги та охоронці каравану. Більшість із них дрімали.
Данько розгублено дивився на все це, не знаючи, що робити. Але кобзар спокійно заговорив татарською до служки, що проходив повз них. Меткий чорнявий хлопець махнув рукою, запрошуючи іти за ним. Кобзар і хлопчик пройшли повз двері, завішані старим килимом, й опинилися у прохолодній кімнаті. Коли очі Данька після яскравого кримського сонця звикли до півтемряви кімнати, він побачив, що навпроти них на подушках із шовковими китицями сидів бородань у яскравому халаті та повільно курив довгий кальян. Данько здивовано помітив, що борода купця була темно-червоного кольору.
Служник щось сказав бороданеві й відразу щез.
— Вітаю тебе, пане Рустаме! — промовив кобзар. — Порадив нам звернутися до тебе за допомогою отаман чумацького товариства Квач.
Бородань підвівся й поштиво схилив голову.
— Завжди радий вітати в себе друзів мого товариша. Його друзі — це й мої друзі. Сідайте, прошу. Зараз я накажу подати їжу та питво, бо бачу, що ви з далекої дороги. Тож перш ніж розпочати розмову, хочу, щоб ви відпочили та підобідали.
Кобзар з вдячністю вклонився господарю, і вони з Даньком сіли, підігнувши ноги, на пухнастий килим. Купець щось промовив і ляснув у долоні. Звідкись з темряви з’явилося два служники, які поставили перед гостями велике блюдо з гарячим пловом, чашу з виноградом і персиками та високий срібний глек із якимось напоєм.
Зголоднілий Данько ледь дочекався, коли почне їсти неквапливий кобзар, і сам заходився смакувати незвичайні страви. Трохи — немовби тільки з поваги до гостей — перекусивши, Рустам витер рота рушником, який служники завбачливо поклали йому на коліна, і, коли кобзар і Данько поїли, запитав:
— Розкажіть, будь ласка, що саме я можу для вас зробити?
Кобзар трохи помовчав, вирішуючи, чи можна довіряти купцеві, і сказав:
— А що може привести в цей далекий край двох таких незначних людей? Почули ми, що недалеко від вашого караван-сараю, на каменоломнях Чалми-бека багато бранців з нашого краю тяжко страждають. І, можливо, є серед них одна знатна в наших краях людина, яку розшукують її рідні. Вони готові заплатити за неї досить великий викуп. Але треба знати напевно, чи є ця людина серед рабів Чалми-бека, чи ні.
Купець замислився, перебираючи пальцями свою довгу бороду.
ebooksa