— Караван у дорогу вирушив, — сказав він Данькові, — поїж трохи, а тоді, думаю, нам Рустам щось цікаве скаже.
Дійсно, тільки встиг Данько перекусити, як хтось обережно постукав у двері, які обережний Будник наказав ввечері хлопцеві зачинити на засув.
Данько відчинив збиті з грубих дощок двері. На порозі стояв купець Рустам. Він озирнувся навкруги й зайшов всередину.
Коротко привітавшись, сказав:
— Зараз я їду до каменоломень — хочу докупити каменю для будівництва. Думаю, вам не завадило би там роздивитись. Може людина, яку ви шукаєте, знайдеться. Тільки зробимо так — мій слуга відведе вас окремо, а я на коні доїду туди швидше вас і спробую, поки ви пішки дійдете, хабара дати начальникові охорони, щоб він вас туди пропустив.
Данько й кобзар швидко зібралися й вийшли з караван-сараю. Біля воріт їх вже чекав служка. Він повів їх плутаною стежкою. Спочатку вони завернули в якусь яругу, спустилися занедбаним глиняним кар’єром і вийшли на гору, що височіла над морем. Кілька годин вони йшли стежкою — то між невисоких смолистих дерев, то серед розпеченого на сонці каміння над безкінечно синім морем. Данько з цікавістю поглядав униз, туди, де плюскали легенькі хвильки.
Через деякий час Данько почув, як десь попереду гупають об камінь тяжкі молоти. До нього долітали вигуки стражників та брязкіт кайданів. І так не пасували ці звуки до лагідного неба, яскравого веселого сонця, блискіток на поверхні води! Кобзар теж чув ці звуки, і його завжди привітне та спокійне обличчя спохмурніло. Скоро вони минули невеличкий пролісок, і за деревами прямо навпроти них відкрилася безрадісна картина.
По всьому схилі гори, що височіла навпроти, здавалося, ворушився величезний мурашник. Більше сотні закутих у важкі кайдани, оголених до пояса чоловіків, запорошених пилом, що хмарою висів над каменоломнею, довбали молотами скелю. Інші тягнули на собі каменюки, утворюючи химерні людські вервечки. А біля підніжжя скелі чорніли отвори печер. З них чулися удари молотів і гуркіт падаючих кам’яних брил. Поміж невільниками, що надривалися на нелюдській праці, повільно походжали охоронці в чорних чалмах і немилосердно шмагали канчуками тих, хто хоч на мить затримувався, щоб відпочити. З десяток вершників з довгими списами в руках неспішно об’їжджали каменоломню, пильно озираючись навкруги.
— Оце і є каменоломні Чалми-бека… — похмуро зронив сліпий кобзар.
Данькові здалося, що він побачив справжнісіньке пекло. Тільки ось за які гріхи так тяжко страждали ці люди? «Так, звідси не втечеш. І як можна мого батька серед них відшукати?» — у розпачі подумав Данько.
Здалеку вони побачили, що від каменоломень їде на коні купець Рустам. Вони пішли йому назустріч. Той побачив їх і сумно розвів руками:
— Нічого не вийшло. Чалма-бек заборонив під загрозою негайної смерті пускати будь-кого до каменоломень. Тепер я не знаю, чим ще можу вам допомогти.
Кобзар похилив голову. Деякий час він думав, і всі навколо мовчали, не наважуючись необережним словом перервати його думку. Навіть купець Рустам із повагою дивився на кобзаря, перебираючи пальцями свою червону бороду.
Нарешті, сліпий підняв голову, ловлячи обличчям гарячі промені сонця.
— Бог дає нам порятунок тільки тоді, коли здається, що надії вже немає, — тільки й промовив він і додав: — Ну що, панове, побудемо тут ще трішки, втомився я від довгої дороги.
Вони сіли під густим деревом. Сліпий кобзар мовчав, купець теж. Данько, думки котрого розривало безліч запитань, теж щосили стримувався й не порушував мовчанку. Проминула година, потім потягнулася друга.
Раптом вони помітили, як на гору виїхав вершник — скоріше за все, один зі стражників, що об’їжджали каменоломню, і направив свого коня до обриву. Данько з жахом побачив, що за вершником на довгому цупкому аркані волочиться по землі скривавлена людина. Спина людини була пошматована кривавими смугами, а тіло, по якому червоніли криваві плями, вкрите білим пилом.
— Пане Буднику, людину на аркані тягнуть! — не витримав Данько.
— З цього обриву стражники скидають тих, хто вже не може працювати на каменоломні, — пояснив Рустам.
Сліпий кобзар підняв руку. Данько побачив, що під яскравими променями сонця на долоні зблиснула тяжка золота монета.