Козацький оберіг

Данько перевів дихання й озирнувся навколо. Уздовж стін палало кілька смолоскипів, і при їхньому світлі хлопець зміг побачити просторий двір. Виявилося, що він щойно вибрався із підвалу для товарів, вихід з якого вів прямо на задвірки високого будинку. Данько здогадався, що саме в цьому будинку й жив Чалма-бек. Перед будинком росло декілька дерев, а посередині двору знаходився великий басейн, закритий зверху решіткою.

Час від часу з басейну доносилося хлюпання, наче великі тварини вовтузилися у воді. Данько згадав розповідь Жили про крокодилів-людожерів і похолов з жаху.

Намагаючись триматися подалі від страшного басейну, Данько прошмигнув до дерева й заховався під його стовбуром. І вчасно. Двоє вартових, тихо перемовляючись між собою, вийшли з-за рогу будинку і пройшли повз дерево, за яким ховався Данько. Один з вартових зупинився біля дерева, підняв з землі камінь, ледь не торкнувшись рукою хлопця, і пожбурив його в басейн. Там миттєво плеснуло й заворушилося щось тяжке й потворне. Вартовий засміявся, щось промовив до свого напарника, і вони пішли далі.

Данько дочекався, доки вартові зникнуть, і швидко підбіг до стіни будинку. Він вже збирався заскочити у дім, як двері повільно відчинилися, і з них вийшов… Чалма-бек! Данько, закритий відчиненими дверима, зіщулився й затамував дихання. Серце його калатало так, що хлопець не на жарт злякався, що його стукіт почує Чалма-бек. Данько відразу впізнав Чалма-бека, хоча бачив його лише раз, кілька років тому. Той стояв, тримаючи в руках палаючий смолоскип, і повільно оглядав двір. Одягнутий він був у довгий халат червоного шовку, розшитий чорними драконами. За поясом вельможі стирчав кривий кинджал у оздоблених дорогоцінним камінням піхвах.

Раптом Чалма-бек опустив поголену голову, його широкі плечі напружилися. Здається, що він відчував якусь приховану небезпеку. Данько схопився за Печать Зберігачів. Долоня його відчула тепло. Чалма-бек постояв трохи й пішов кудись углиб двору. Стражники, які з’явилися в цей час, побачили свого володаря і впали на коліна, ткнувшись головами в землю. Чалма-бек, не звертаючи на них жодної уваги, рішуче пішов далі. Данько, лякливо озираючись на нерухомих стражників, почав крадькома перебігати за ним, час від часу ховаючись за деревами.

Тепер він бачив, що Чалма-бек йде до непомітних на перший погляд залізних дверей у стіні великої башти, що тьмяно блищали при світлі смолоскипу.

Чалма-бек тицьнув зігнутим носаком свого чобота охоронця біля башти, і той, не підіймаючи голови поповз кудись у темряву. Чалма-бек витяг з-за пояса ключі й повернув їх у замку — двері зарипіли й відчинилися. Він озирнувся назад, хижо блимнувши поглядом з-під кошлатих чорних брів. Данько в цей час вже встиг заховатися за кущами, які оточували башту. Йому здавалося, що погляд бека наскрізь пронизує темряву. Данько мимоволі пригнув голову. Затримавшись на хвилину, Чалма-бек зняв зі стіни смолоскип і ступив до башти. Двері залишалися відчиненими, і Данько навшпиньках пробіг за ним. Вартовий так і сидів на землі, не піднімаючи голову, і Данько раптом зловив себе на думці, що теж хоче тицьнути його ногою.

Хлопець заскочив за двері і побачив, що полум’я смолоскипу, який тримає у руках Чалма-бек, зловісно блимає десь внизу. Луна від його кроків розносилася вздовж міцних кам’яних стін. Данько пішов по сходинках, обережно ступаючи босими ногами, немовби повільно входив у крижану безодню.

Данько спускався вниз, притискуючись спиною до стіни. Полум’я раптом щезло — Чалма-бек завернув у вузький тунель. Двері позаду Данька зарипіли й зачинилися. Данько злякано озирнувся, вичекав ще пару хвилин і продовжив повільно спускатись, обережно ступаючи на кам’яні сходинки.

Сходинки закінчилися, і хлопець побачив довгий коридор, уздовж стін якого коптили невеличкі лампи. Підлогу тут було викладено плитами білого мармуру, а на стінах виднілися мозаїчні картини. Данько придивився і йому стало недобре. Зображення були дуже старі, у деяких місця добряче облуплені, але більшість картин добре збереглися. Мозаїка, викладена руками давніх, ще античних майстрів зображувала воїнів у дивних панцирах і шоломах з гребнями, які билися між собою на великих аренах, оточені натовпами глядачів; він побачив полонених, яких пожирали дикі звірі чи вогнища; з жахом дивився на потворних богів із напівлюдськими напівзвірячими тілами, на жахливих істот, що падали з неба, хапаючи кігтями людей, які бігли широким степом. Над мозаїкою були написи грецькою та латинською мовами. При мерехтливому світлі ламп зображення на картинах тремтіло, і здавалося, що ці моторошні сцени оживали.

Данько пройшов уздовж тунелю, з жахом розглядаючи мозаїчні малюнки. Раптом почув тихий дитячий плач, що долітав з віконця, закритого іржавими ґратами. Хлопець підійшов, зазирнув до нього і, придивившись, побачив у півтемряві дівчинку, яка сиділа на кам’яній підлозі вузької камери. Це була Орися. Вона тихо плакала, опустивши голову й закривши обличчя руками. Хлопця вона не бачила. Данько розумів, що краще зараз до неї не озиватися. Він помітив у стіні двері, що вели до цієї камери, але на дверях висів тяжкий замок. Данько зітхнув і пішов далі, давши собі слово, що обов’язково спробує врятувати дівчинку.

Тунель закінчувався кам’яною аркою. Двері під аркою були відчинені, за ними чувся чийсь голос. Данько повагався якусь мить і обережно визирнув.

За дверима була зала, освітлена смолоскипами, встромленими у вмуровані бронзові держаки. Стіни зали теж були оздоблені мозаїчними картинами із зображенням потворних істот і конаючих у тяжких муках людей.

Посеред зали стояв довгий стіл, на якому лежали пожовклі сувої стародавніх рукописів, товсті книги та ще багато чудернацьких предметів, про призначення яких Данько навіть не здогадувався.

Навпроти столу, у високому кам’яному кріслі, висіченому з цільної брили чорного мармуру, сидів Чалма-бек. Очі його були прикриті, він щось говорив спокійним голосом, у якому чулася загроза. Вельможа звертався до чоловіка, скутого тяжкими іржавими ланцюгами, який хитаючись стояв навпроти Чалми-бека. Бранець був одягнений у брудний подертий та майже зовсім зітлілий одяг. Довга борода спадала переплутаними пасмами на груди, довге сплутане волосся вкривало плечі. Чоловік тяжко дихав. Але голову він намагався тримати прямо, гордо дивлячись пронизливими очима на мучителя. За в’язнем стояли двоє приземкуватих широкоплечих з довгими дужими руками охоронців. У руках вони тримали криві ятагани.

Данько, затамувавши дихання, прислухався до слів Чалми-бека, спокійний голос якого гулко розносила луна вздовж стін мармурової зали.

— Бачу, тобі залишилося жити всього кілька днів. Я здивований, що ти стільки років зміг протягнути в моєму зіндані. Але подумай, чи варто тобі вмирати? Я вже пропонував тобі все — незліченні скарби, силу і славу. Ти знаєш мою могутність, я можу зітерти на порох будь-кого, хто наважиться стати на моєму шляху або відмовиться допомагати мені. Ти, нерозумний впертий гяур, невже ти не розумієш, що разом ми змогли б, отримавши силу Оберега, заволодіти всім світом, спираючись на сили твого краю? Подивися на ці стіни — у давні часи роменські імператори вклонялися таємним підземним богам. Вони довірилися їм і отримали владу над світом. Тут, у цих стінах, римські втаємничені шанувальники демонів пекла приносили людські жертви своїм всемогутнім демонам-покровителям. Колись я був такий, як ти — впертий і нерозумний, але в мене вистачило розуму підкоритися Тьмі. Бачиш, яким всемогутнім я став! Тьмі потрібен Оберіг, він потрібен їй, тому що саме Тьма і є справжньою силою. Твій народ, який не хоче підкоритися її владі, сили зла зітруть на порох. Останній раз пропоную тобі, майстре Богдане, — зроби для мене ту частину Оберега, таємницею якої ти володієш, скажи, хто є Зберігачем другої його частини, і ти отримаєш те, про що інші не сміють навіть мріяти.

Серце Данька щосили закалатало, він застиг, не зводячи очей зі свого батька, якого нарешті знайшов.

Той, немов відчувши цей погляд, розправив плечі. Охоронець ступив до нього ближче, тримаючи напоготові свою зброю.

— Нічого ти не зрозумів, Чалма, — повільно, тяжко переводячи дихання, промовив коваль, — могутність твоя темна й мінлива, як оці демони, що на стінах помальовані. Згадай, що сталося з тими римськими імператорами, які почали Тьмі служити, — швидко минула їх могутність, слава й багатство, вони згинули у страшних муках і навічно залишилося на них прокляття людське. Та й сила Тьми — куди вона дівається, коли хоч один промінь сонця серед неї з’явиться?