Козацький оберіг

Чалма-бек нахилився до Богдана і, тремтячі від люті, сказав крізь зуби:

— Ну що ж, тоді ти помреш. Але спочатку, щоб не тільки твоє тіло, а й душа муки прийняла, побачиш ти, як через твою впертість принесу я невинну жертву демонам Тьми. Ану, — коротко наказав Чалма-бек одному з охоронців, — приведи сюди маленьке дівча, що сьогодні вранці людолови-домашки мені привезли.

Чалма-бек взяв зі столу темний кривий ніж із зазубреним лезом. Охоронець вклонився й вийшов із зали. Данько втиснувся між стіною і дверима. Повз нього протупали тяжкі кроки. Охоронець пішов у глиб тунелю.

Данько більше не міг залишатися простим спостерігачем у цій страшній ситуації. Спочатку треба було рятувати Орисю, а потім… Що він буде робити, Данько ніяк не міг вирішити, крадькома пробираючись за охоронцем. Він витягнув ніж-захалявник, поцуплений в охоронця біля комори з товарами, і пригнувся.

За кілька кроків від нього стражник уже відчиняв залізні двері. Орися, почувши, що двері відчиняються, перелякано закричала. Стражник нахилився й зазирнув до камери, тримаючи перед собою в одній руці смолоскип, а в інший — моток мотузки.

Данько, не гаючи часу, підскочив до стражника і щосили вдарив його ножем у зігнуту спину, вкриту чорним кошлатим каптаном. Ніж дзенькнув об щось залізне й випав з тремтячої, ураз спітнілої долоні хлопця. Стражник рвучко обернувся, глянув на нього здивованими очима і щосили вдарив його ногою у груди. Данько встиг трохи відскочити назад, тому охоронець ударив його не на повну силу. Тим не менш, малий, мов пір’їна, відлетів до протилежної стіни й добряче об неї гепнувся.

Стражник вихопив ятаган і кинувся до хлопця, тримаючи зброю лезом вперед. Очманілий Данько схопився за стіну, шкрябаючи пальцями по холодному мармуру, немовби хотів видряпатися по стіні на стелю, подалі від страшного ятагана. Раптом його пальці вчепилися в мідну лампу з олією, у якій горів гніт. Такі лампи стояли на невеличких виступах у стіні й освітлювали коридор. Не відчуваючи розпеченого металу, Данько схопив лампу й пожбурив її в охоронця. Вогонь вмить охопив кошлатий каптан стражника, той випустив ятаган і закрутився на місці, намагаючись збити руками полум’я.

Данько прошмигнув повз нього й заскочив до камери. На підлозі лежав палаючий смолоскип, і в його світлі хлопець побачив дівчинку, яка стояла, втиснувшись спиною в куток.

— Тікаймо швидше! — загорлав Данько, схопивши її за руку. Дівчинка заверещала на весь тунель, побачивши перед собою змащене грязюкою обличчя Данька.

— Та йди, мала! — закричав хлопець і висмикнув її зі страшного кам’яного мішка.

Коли вони вискочили в тунель, Данько із жахом побачив, що охоронець скинув свій палаючий каптан і біжить до них, зблискуючи закоптілою кольчугою.

Данько побіг, тягнучи за собою Орисю, у протилежний кінець тунелю. Він побачив якийсь темний прохід, і вони заскочили у нього. Позаду чулося тяжке дихання стражника. Данько біг уперед, жадібно ловлячи ротом сире повітря, спотикаючись і наштовхуючись у темряві на стіни. Дівчинка поспішала за ним, намертво вчепившись у руку хлопця.

Раптом хлопець вперся обличчям у холодну стіну. Вони опинилися у глухому куті.

Кроки стражника наближалися. Данько безпорадно почав мацати руками стіни. Стражник був уже поруч. Раптом хлопець натиснув на якийсь камінь у стіні й мармурові брили перед ними розступилися. Данько рвонувся вперед, перечепився через якийсь виступ на підлозі і разом з Орисею вкотився в якесь приміщення.

Данько підхопився й відразу відчув жорсткі пальці, що вп’ялися в його плечі. Позаду відчайдушно закричала дівчинка. Данько озирнувся. Він знаходився в тій самій моторошній залі, біля дверей якої щойно був. Прямо перед ним стояв Чалма-бек.

Глава 8. Козак Жила і крокодили-людожери

Під гострим, мов лезо ятагану, поглядом Чалми-бека Данько застиг, відчуваючи, як все тіло пронизує крижаний холод.

Чалма-бек дивився на нього мовчки. Данько відчув, що ще хвилина — і він збожеволіє від цього погляду. Раптом Чалма-бек схопив ланцюжок, на якому висіла Печать Зберігачів, і одним рухом зірвав його з шиї хлопця. Бек підніс до очей Печать, уважно її розглядаючи. Його обличчям ковзнула крива посмішка.

Чалма-бек озирнувся на коваля Богдана, обличчя якого, і без того бліде, посіріло від відчаю.

— Бачиш, Богдане, це Печать Зберігачів, — сказав бек, — і, здається, його приніс до мене твій син.