— А тепер розкажи мені, сину, що з тобою за весь цей час відбувалося?
І Данько почав свою довгу розповідь. Коваль слухав його уважно, час від часу задаючи питання. Коли Данько замовк, Богдан деякий час мовчав, над чимось роздумуючи. Нарешті, він сказав, уважно дивлячись у очі Данька:
— Слухай мене уважно, Данило. Сподіваюся, ми разом до Дніпрових степів доберемося, але про всяк випадок маю я тобі таємницю відкрити, яку мені Зберігачі доручили, бо саме тобі призначено зібрати всі три частини Оберега, щоб він знову свою силу відновив. Над Дніпром, серед степів повинен я першу частину Оберега сотворити. Про другу частину Оберега знає Майстер Карпатських гір. Звуть його Орест. Походить він із роду чаклунів-мольфарів, і сам є неабияким чародійником. Він живе у Чорному лісі, що починається від славного міста Львова і простягається до верхівок Карпат. Охороняють Майстра Ореста грізні лісові воїни-опришки. До нього тебе може провести алхімік Зенон, що мешкає у Львові на Руській вулиці. Покажеш йому Печать Зберігачів, і він тебе переправить до Чорного лісу. Самого Майстра Ореста ти зможеш впізнати по такому ж, як у мене, хрестові на правиці.
Тут коваль Богдан замовк, розчистив невеликий клаптик землі від трави і на сухому ґрунті накреслив дивний хрест.
— Запам’ятай цей знак. Покажеш його Оресту, він буде свідчити про те, що я передав тобі його таємницю.
Майстер старанно стер знак і продовжив:
— Там, серед гір та лісових урочищ, у таємному місці майстер Орест при тобі шаблю викує й розкаже, де Книгу Низову знайти. Тільки будь обережним, відчуваю я, що і в Карпатах на тебе небезпеки чекають. Крім того, Майстер Орест може тебе перевіряти, він дуже обережний, нікому не довіряє.
Данько уважно слухав батька. Той замовчав, подивився на сина й погладив його по світлій чуприні:
— Великим і сміливим ти, сину, виріс. Шкода, що без мене. Хочеться сподіватися, що в нас попереду ще багато мирних вечорів, коли ми зможемо довше поговорити, краще одне одного пізнати. А тепер треба вирушати до гавані, більше часу гаяти не можна.
Вони повернулися до своїх товаришів, які вже з нетерпінням очікували їх.
— Ну що, братики, по конях? — запропонував козак Жила. Усі сіли на коней і понеслися туди, звідки долітав солоний морський вітер.
Скоро коні винесли їх на узбережжя. Легке марево ранкового туману зависло над морем.
— Ну що, немає корабля? — запитав кобзар. Данько вдивлявся в синю далечінь, але нічого не міг побачити. Утомлена Орися задрімала, згорнувшись на свитці, яку постелив їй на землю Будник.
Проминула тягуча година, і раптом на обрії майнули білі вітрила.
— Корабель! — закричав Данько. Усі радісно підхопилися.
Тільки Козак Жила сидів на коні, похмуро опустивши очі. Здавалося, тяжкі думки ятрять його душу.
— Про що зажурився, козаче? — запитав його майстер Богдан.
Жила повільно підняв голову, вираз його обличчя був дуже тужливий.
— Та одна думка серце крає — ми зараз додому відправимося, а за тією горою каменоломня, де мої товариші на тяжких роботах гинуть, — сумно промовив. Раптом очі козака загорілися, і він з надією подивився на майстра й кобзаря.
— Пане Буднику, Богдане, — гаряче заговорив він, — хіба ми не покладемо тяжкий гріх на свої душі, якщо отак упливемо, не спробувавши невільників звільнити? Ви ж самі знаєте, що таке неволя. Спробуйте своїми чарами їх від кайданів звільнити, а з охороною вони й самі впораються. Може хто з невільників врятується та кораблем разом з нами в Україну повернеться. Грошей капітану ми достатньо веземо, а якщо здасться йому замало, так у мене біля гирла Дніпра бочечка зі срібними цехінами прихована — віддам, коли допливемо.
ebooksa