Данько замислився, почухав у потилиці й нерішуче промовив:
— Ти знаєш, мені якось треба до Карпатських гір дістатися.
Грифон хляснув об землю одним крилом.
— Всього-на-всього? — здивовано запитав він.
— А ще їсти, — несподівано для самого себе додав Данько.
Грифон підвівся, неспішно побрів до морського берега й занурив одне крило у воду. Коли він витягнув крило, на ньому борсалося декілька рибин.
— Ну, ось тобі на вечерю для початку, — промовив грифон, протягуючи хлопцю крило із рибою, — а може трохи зачекаєш? Я швиденько за бараном злітаю.
— Та ні, не варто, — сказав Данько й почав збирати сухі стеблини очерету та уламки гілок для вогнища.
— Ну, як знаєш, — трохи розчаровано відповів грифон. Він дочекався, доки Данько назбирає добрячий оберемок хмизу, і обережно дунув на цей оберемок. Від його подиху весело затріпотів вогонь. Данько звично нанизав рибу на довгу гілку.
Уже стемніло. Данько підсмажував рибу, тримаючи її над вогнем. Ласкаво плюскалися морські хвилі, повільно набігаючи на берег, а нічне небо встигли всипати яскраві срібні зірки. Грифон сидів навпроти вогнища, і шкіра на його лев’ячому тулубі переливалася золотавими вогниками.
Данько, нарешті, дочекався, коли риба добре підсмажиться і протягнув одну грифону. Той, здається, більше із ввічливості підхопив її дзьобом і миттєво проковтнув. Данько всмак попоїв і відчув себе досить добре.
— Ну так як, — повернувся він до перерваної розмови з грифоном, — допоможеш мені до Карпат дібратися?
— Та звісно, — потиснув крилатими плечима грифон, — через море перелетимо, а там я тебе без перешкод до Карпат донесу. І не в такі краї літати мені доводилося. Колись, пам’ятаю… Але про це пізніше. Тільки Карпати ж великі — тобі куди саме треба?
Данько трохи подумав і промовив:
— Та непогано було б до Чорного лісу дістатися, поближче до міста Львова.
— Хороша назва міста, — кивнув головою грифон, потягнувшись своїм могутнім лев’ячим тулубом, — ось тільки я такого міста не знаю, бо сказати по правді, я останній раз у Карпатах був, коли Великий друїд кельтського союзу боїв і карпів попрохав нас допомогти подолати однооких аримаспів, під час Четвертої війни за золото Рейну. Але то довга історія.
— Може на місці зорієнтуємося? — розважливо сказав Данько, згадавши малюнки в одній з книг отця Григорія, на яких був зображений Львів.
— Добре, — рішуче стріпнув крилами грифон, — ну то залазь мені на спину, за ніч треба встигнути. Вночі воно і прохолодніше буде летіти, і людей зайвий раз не перелякаємо.
— Ну, я взагалі не вмію на грифонах їздити, — попередив його хлопець, міркуючи, як би йому краще вмоститися на широкій спині чудовиська.
— Нічого складного, — впевнено сказав грифон, — хоча зручніше було б, якби колісниця була. Пам’ятаю, як нас колись впрягала у свою колісницю сама Велика богиня Немезіда, і ми возили її по зоряному небу.
ebooksa