Пригоди. Подорожі. Фантастика - 84

22
18
20
22
24
26
28
30

Олекса похапцем накидав у блокноті портрети новобранців, селян, жебраків… Похмуро спостерігаючи торжество, біля художника стояв Іван Варгун. Під колонами, оповитими паперовими гірляндами, переможно щирили зуби бойовики Беркута.

Бамкання дзвонів і спів зненацька затихли. Юрба завмерла. Над соборним майданом проникливо зазвучав сильний, глибокий голос митрополита Андрія:

— Дорогі мої! Звертаюсь я до вас у лиху годину… Безгучно схлипнув каліка, нестямно заголосила жінка. Владика здійнявши руки пастирським словом напучував січових стрільців:

— Благословляю вас, воїни, іменем бога і пастиря душ.

Митрополит урочисто освятив прапор січовиків. На дзвіницях знову вдарили в дзвони. Новобранці тицялися губами в полотнище, хрестилися. Роман раптом ступив уперед, голосно вигукнув:

— Присягаю на вірність до крові!

І тут-таки слідом за Романом ступив крок його друг Орест:

— Присягаю на вірність!

Юрба вибухнула радісними криками, гримнув австрійський духовий оркестр. Дами посилали новобранцям цілунки й кидали квіти. Роман і Орест, помітивши на собі захоплений Стефин погляд, відповіли гордовитими усмішками. Голосом, що переривався від збудження, Роман сказав:

— Оресте, я ніколи не забуду цей день. А якщо забуду, вбий мене!

— Віднині й довіку, Романе, наше життя належить народові!

Гучно падають грудки землі, засипаючи чиюсь голову, обхоплену руками. Поряд здійнявся стовп грязюки, ще один… З тріском спалахнуло сухе дерево, яскраво виділяючись на тлі чорного диму.

Потім настала тиша. Людина обережно струсила з каски землю, підвела голову. Це Роман. Зігнувшись, юнак зробив коротку перебіжку і провалився в траншею.

Оглушені вибухами, стрільці насилу приходили до тями. Вони мовчки викручували мокрі поли шинелей, витирали на обличчі липку грязюку, якою була залита вся траншея.

Важко переводячи подих, Роман покосився на найближчого січовика.

— Живий, Степане?

— Га? — Сильно горблячись, солдат повернувся до хорунжого.

— Живий, кажу?

— Та господь милував. А от хлопці… хлопців половина полягло.

Стиснувши голову, Степан похитнувся, ніби під ним іще гойдалась від вибухів земля. Десь неподалік дрібно застукотів кулемет і зразу ж густо заляскали гвинтівкові постріли…