— Хіба ми спинимось не тут?
— Тут тільки хворі. Всім іншим хід сюди абсолютно заборонений, — пояснив Яма. — Медичний персонал приходить сюди тільки на чергування.
— Куди ж ми їдемо зараз?
— В Геліополь. Там живуть усі місцеві мешканці. Там же й дім патрона.
Коломієць і Думбадзе нетерпляче завовтузилися на своїх місцях.
3 сер О, що сиділи поруч на задній канапі автобуса, перезирнулися. Ні один з них нічого не зміг прочитати з фізіономій своїх двох колег.
Тільки Овен Прайс багатозначно покрутив головою й розчаровано буркнув стиха:
— Він повинен бути з біса заможний, як раджа, цей індуський ескулап! Який же в чорта з нього комуніст?
Нарешті за густим старим переліском, що, наче стіна, постав зразу ж за Спектрарієм, заясніли силуети перших будівель. Це був Геліополь.
Автобус виїхав з лісу на широку торовану дорогу. Це була вже вулиця. Скальований, нещодавно залитий рідким гудроном шлях стелився по середині рівної розлогої вулиці. Бордюри вузьких бульварів з свіжим газоном і акуратно підстриженими трояндовими кущами бігли обабіч вздовж шляху. Позад бульварів тяглися широкі стрічки м’яких піщаних тротуарів. Рівна лінія струнких залізних стовпів із кулями матових електричних ліхтарів розділяла шлях надвоє, на дві смути для організованого вуличного руху. Проте в цей час ніякого руху на вулиці не було: автобус приїжджих був одинокий.
Подорожні теж траплялися рідко. Містечко дрімало в ранішньому спокої. За низькими штахетами, в миловидних садках, на невеличких галявинах, на високих фундаментах рівно стояли майже однакові, різні лише розмірами, невеличкі будівлі. Всі вони були двоповерхові, з плескатим дахом-терасою. Конструкцією і архітектурою ці будівлі нагадували санаторіальні корпуси. Вони теж були шестикутні, в конструкціях домінували пряма, рівна лінія й кола. Але скла тут було значно менше. Ні стін, ні стель, як суцільних площин із прозорих матеріалів, тут не було. Стіни й стелі були з каменю чи дерева, пофарбовані в жовтаво-білий чи блакитно-білий колір. Але величезні, від самої підлоги й до стелі, широкі клітчасті рами вікон робили з цих домів мініатюрні й стримані копії санаторіальних будівель. Скло на вікнах було, як звичайно, прозоре, тільки в деяких вікнах другого поверху воно було матове чи блакитно-матове.
Перехожі траплялися рідко, але все ж таки, що ближче до центру, вони траплялися частіше. Їх зовнішній вигляд міг дещо стурбувати незвикле око: всі перехожі, чоловіки й жінки, були голі.
3 сер О нишком перезирнулися й здригнули плечима. Дивуватися вони вже перестали. Сер Овен Прайс сам собі подумав: “Яка це все ж таки ще дикунська країна”. Сер Освальд Кеммері подумав, навпаки, що ця країна надто вже цивілізована й розпуста в ній цвіте, як маків цвіт. Сер Олівер Вебенс не встиг подумати нічого, — він не міг ніяк одірвати очей від дівчини, що допіру пройшла тротуаром: вона була з дуже привабливих. Треба, крім того, сказати, що тіло всіх стрічних тубільців було темне й смугляве, майже чорне.
Думбадзе стиха торкнув Яму.
— Скажіть, — сказав він, силкуючись не виявляти особливої цікавості, - скажіть, місцеві мешканці завжди ходять тільки голі?
— Ні, - просто відповів Яма, — у нас ходять голі тільки до одинадцятої години ранку і від п’ятої по обіді до захід сонця. В інші години вони вдягаються. Вдома ж у хаті ми завжди ходимо тільки голі.
Думбадзе був цілком задоволений.
В цей час у кінці прямої вулиці виник силует високої і великої будівлі. Циліндровою чотириповерховою білою баштою височіла вона й панувала над околицями.
— Сольготель, — сказав Яма, — ми приїхали.
— Як ви сказали?
ebooksa