— Сольготель. Це наша управа й готель для приїжджих. У першому поверсі міститься наша урядова громадська установа, в другому — зали, де відбуваються всякі громадські зібрання, в третьому й четвертому — помешкання для приїжджих, готель.
— Хіба у вас буває так багато приїжджих, що тут потрібний такий великий готель?
— Він не такий великий. В ньому помешкань тільки на двадцять чоловік.
— Невже? — Думбадзе здивовано поглянув на величеньку будівлю, де, за його розрахунками, цілком вільно міг би розташуватися цілий полк військових.
— А приїжджих, — докінчував Яма, — у нас буває чимало. Урядові особи, іноді туристи, іноді гості когось із громадян та постійно — пацієнти, що закінчили лікування в Спектрарії і затрималися на деякий час тут.
Тим часом автобус уже спинився під Сольготелем і шофер повідчиняв дверцята.
— З приїздом, — вітав він. — Милості просимо.
Всі, крім Нен-Сагора та місіс Ліліан, вийшли на тротуар.
— А ви, сер? — поцікавився сер Овен Прайс.
— Я маю тут свою окрему хату, — відповів Нен-Сагор. — Місіс Ліліан теж спиняється в іншому місці. Прошу, — звернувся він до всіх, — заходьте, розташовуйтеся, відпочивайте. Вам подадуть зараз сніданок. Обідати я прийду до вас.
Автобус рушив і зник за рогом.
Приїжджі повинні були самі побрати свої валізки, бо назустріч їм ніхто не вийшов, і рушили за Ямою, його велетенська постать, тільки він став на ноги, знову примусила всіх інших незручно скулитися. Велетень лікар хутко пішов нагору широкими кам’яними сходами.
— Мехто! — гукав він. — Мехто!
Згори зашаруділо, загув мотор, і до площадки вестибюля тихо спустився скляний ліфт, його дверцята відчинилися, й звідтіля вийшла молода дівчина. Подорожні мимоволі поточилися від неї трохи назад.
Молоденька, ще з ледве помітними опуклостями грудей дівчина була на зріст мало чим нижча від велетня Ями. Вона привітно й весело посміхнулася до нього. Яма щось коротко сказав їй не зрозумілою для подорожніх мовою.
Мехта зробила невеличкий запрошувальний жест до приїжджих. Вона пропонувала двом — ліфт був невеличкий — зайти до кабіни.
Сер Овен Прайс переміг свій острах перед дитиною-колосом і, взявши сера Кеммері під руку, ввійшов до кабіни, їхні стурбовані обличчя ще майнули за склом кабіни під стелею: вони все ще крадькома позирали на незвичайного ліфтера.
В другій парі поїхав сер Вебенс і Думбадзе. Коломієць з Ямою піднялись останні. Альбертові Сю через його мізерну комплекцію було дозволено ввійти разом із ними.
Ліфт приставив їх нагору, на самісінький верх, просто на дах-терасу. Сонце заливало округлу площадку тераси, обведену високою — до підборіддя серові Прайсові і до грудей дівчинці біля ліфта — сіткою. Альбертові Сю сітка була вище голови.
Коломієць став біля ліфта й роздивився. Альберт Сю, як мала дитина, тримався за його руку.
ebooksa