Коли околичні вулиці лишилися позаду й товариство вийшло на головну вулицю, несподівана процесія перепинила цілях. Всі спинилися й повинні були пропустити її.
Це повертався з гір нічний загін королівської кінноти. Він був вистроєний у каре. На чолі, закинувши шолом на маківку, їхав начальник загону. Шереги солдатів крокували за ним. Всередині каре тихо посувалося чоловік з двадцять людей. Вони йшли понуро, й руки були їм зв’язані ззаду мотузками. Їхній одяг був брудний і пошматований, дехто був і зовсім майже голий.
Коломієць впізнав у них вчорашній гурт повстанців…
Ні Нен-Сагор, ні місіс Ліліан ніяк не реагували на цю несподівану процесію: вони дали їй пройти, мовчки провівши полонених очима.
Мовчали й усі інші. Тільки сер Овен Прайс та його колеги не на жарт переполошилися.
— Це повстанці! — зблід сер Олівер Вебенс.
— Але ж звідки вони? Значить, вони таки були тут поблизу!
— Яка небезпека загрожувала нам! — перелякано промимрив сер Овен Прайс. — Офіцере! — гукнув він до командира загону. — Ви не залишите нас? Тут троє громадян Британської імперії. Ми потребуємо вашого захисту!
Офіцер почув і віддав честь. Потім він мовчки вказав назад по вулиці, в напрямі до Сольготелю, 3 сер О глянули туди й полегшено зітхнули. Перед Сольготелем і на кожному перехресті полискував у надвечірньому смерку сивий металевий шолом і широкий короткий багнет.
Військові англійські сили в Індії в тридцятих роках складалися з двох армій: прикордонної, що берегла переходи через Гімалаї з боку Афганістану, та внутрішньої, що стояла постоєм по різних місцях Індії, щоб підтримувати внутрішній лад та допомагати поліції насамперед. Прикордонна армія складалася переважно з індійців: 90 % У ній — солдати з різних індійських племен і лише 10 % — англійці. Але зовсім навпаки — з внутрішньою армією; там дуже незначний процент тубільців: англійське командування небезпідставно воліє держати всередині країни певніші і відданіші війська.
Але крім того, що є військо, яке підлягає індійським раджам, є ще резерви, є ще територіальні солдати, є ще й окрема “допоміжна” армія тільки з самих англійців.
І зверх усього цього є ще спеціальні військові ескадрильї…
На жаль, неможливо навести точно їхню кількість. Адже, певна річ, авіація нині буйно розвивається, і нема нічого дивного, що разом з тим розвивається собі й англійська авіація в Індії. Що ж до її числа, то про нього не цілком поінформований навіть британський міністр колоній — військовий міністр ніяк не збереться подати йому такі відомості. Для стороннього спостерігача відоме лише одне, що майже в кожному номері опозиційних індійських газет з’являється повідомлення про прибуття До Індії нового транспорту військових аеропланів. Проте в кожному ж номері офіціальних газет з’являється на це спростування в досить категоричній формі. Це спростування друкується вгорі на першій сторінці чорним шрифтом, а внизу, у “підвалі”, петитом друкуються нові й нові екзерсиси різних шановних генералів про значення військової авіації під час громадянської війни й повстань.
Проте це, власне, не таке вже й цікаве. Цікавіші відомості про самий внутрішній склад індо-британської армії щодо розподілу його по різних племенах народів Індії. Кожний індійський полк, де незначний процент англійців, має мішаний національно-релігійний склад: в ньому є батальйони сикхів, пенджабських мусульман, патанців, дограсців, джатців, бірманців… До них додають ще й батальйони гурків — найпевніших англійських’ солдатів, бо їх наймають поза кордонами Британської Індії — в незалежному королівстві Непал. До речі, в повстанні навесні 1930 року батальйони гурків повстали проти англійських загарбників одні з перших.
Всі ці відомості Думбадзе з Коломійцем одержали від місіс Ліліан, поки йшли з головної вулиці Геліополя до Сольготелю. Оглядаючи кожного вартового на перехресті, вони могли пересвідчитися в правдивості таких інформації! — з шістьох вартових, що їх вони минули, один був сикх, другий — патанець, третій — дограсець, четвертий- джатець, п’ятий — бірманець і шостий — гурк. Сер Овен Прайс, проходячи повз цих вартових, набирав військової виправки і велично відповідав на їхні вітання: на мовчазну витяжку “струнко” він прикладав долоню до свого коркового шолома й урочисто промовляв: “Хай живе король!”
І взагалі він повеселішав і пожвавішав, почувши присутність гвинтівки англійського зразка, нехай і в руках приборканого раба.
У Сольготелі товариство розташувалося в залі для куріння. Мехта із своєю товаришкою принесла кофе.
Веселий і бадьорий сер Овен Прайс, проковтнувши першу чашку, дружньо заохотив Нен-Сагора:
— Ну, професоре, — це вперше після пам’ятного з’їзду Королівського товариства він звав Нен-Сагора професором, — ну, професоре, ми залюбки слухаємо вас.
Всі вмостилися, як кому зручніше. Альберт Сю сів до столика. Сер Олівер Вебенс приткнувся в кутку в найглибше крісло, щоб нишком переспати кілька хвилин.
ebooksa