Коломієць перебив речистого Думбадзе, невдоволено звівши брови:
— Для чого ви вживаєте цей фальшивий термін “індуси, індуський”?
— Тобто як?
— Невже невідомо вам, що називати все населення Індії “індусами” так само безглуздо, як… як, скажімо, всіх жителів колишньої Російської імперії — православними? Слово “індус” зовсім не визначає народності. В Індії живе більше народів, як у вас на Кавказі. Навіть офіціальна наука нараховує понад двісті різних мов на території Індії. “Індуси” — це лише частина, правда, більша частина індійців, що належить до “інду”. Звідси — “індус”. А на жителів Індії загалом давайте умовимося говорити інди або індійці.
Думбадзе насунув шолом на лоба й замахав руками.
— Досить, досить! Ви вже й так зовсім мене засоромили. Більше, присягаюся, я не вживатиму цього неправдивого і, коли хочете, великодержавного терміну. Але, — Думбадзе хитро примружився, — б’юсь об заклад, що такі досконалі відомості ви придбали вже тут, у Індії. Мабуть, десь таки добре нарізалися на неприємність?
Коломієць пропустив це повз вуха і звернув увагу Думбадзе на інше:
— Дивіться, ми вже майже на верховині. Я навіть бачу степовий обрій.
— Це не степ, а якраз поле, — виправив Думбадзе, глянувши й собі.
— Так, правда. Я не сподівався тут побачити поля. У мене склалося враження, що тут, на цих схилах, самі пасовиська з нужденними перськими чи афганськими вівчарями.
— Щодо нужденності, то ще не відомо, хто кому дасть очко наперед — гірський чабан хліборобові чи хлібороб чабанові. Ви знаєте, який заробіток середнього індійського хлібороба?
— Незаможника, що не має власного клаптя землі?
— Ні, середнього, того, що має півгектара. Індійський незаможник в рахунок іти не може. Він навіть не дорівнює нашому колишньому батракові. Такі, як він, просто пухнуть з голоду й мільйонами вимирають з року в рік дарма де: біля чужої землі чи на промислах у городі. Я кажу про середнього хлібороба, того, якого офіціальна статистика зве дрібним заможним селянином.
— Хм, я чув. Індійські злидні ввійшли вже здавна в прислів’я.
— Чули? Я можу подати вам точні цифри. Тільки вчора вичитав їх у бібліотеці нашого готелю.
— Цікаво.
— Дуже. Ось яку маємо картину зараз, на тридцятому році двадцятого віку — після двох століть панування англійських окупантів. З 320 мільйонів індійського населення 218 живе з землі, що. Її загальна площа визначається не більше як 80 мільйонів га. Коли одкинути поміщицьку та великокуркульську землю, на якій сидить до восьми мільйонів поміщиків, коли одкинути міцнішого індійського середняка, що володіє приблизно сімома гектарами на родину, — а таких є понад п’ять мільйонів родин, тобто до тридцяти мільйонів чоловік, — то “дрібним заможникам”, яких є сто сорок мільйонів ротів, лишається на рот менше як по півморга. Сорок же п’ять мільйонів лишається зовсім без землі і поповнює постійно армію безробітних та кандидатів на голодну смерть та епідемії. Ви розумієте тепер, чому в Індії так нечувано дешеві робочі руки й чому досі збереглися найпримітивніші способи обробітку землі? Цивілізованій Англії немає рації вдосконалювати індійське хліборобство — людина дешевша за худобу й машини. Для чого витрачати гроші на трактор і бензин, коли тисяча індійських жінок за безцінь обробить якраз стільки ж землі?
— А скільки ж виробляє на рік такий середній “заможник”?
— Він виробляє на цілу свою родину за рік рідко більше ста рупій, тобто наших шістдесят карбованців. Заплативши податки, оренду, він має на їжу та одежу якихось двадцять п’ять карбованців на рік на цілу родину…
Товариші досягли тим часом уже й верховини кратера. По той бік, за вістрям сусідніх кряжів і гір, залягала майже рівна площина північно-пенджабського степу, його видно було далеко-далеко: на десятки кілометрів тікав низький обрій.
ebooksa