Сяйво

— Погано, — мовив Денні, а потім затяг співучо, римуючи, лякаючи Венді: — Мерзенно — сумно — хай їй грець... Начебто вона зовсім не твоя мама. Начебто вона хоче тебе з’їсти. — Він злякано глянув на Венді. — Та й мені там не подобається. Вона завжди думає, що впоралася б зі мною краще, ніж ти, немов хоче відібрати мене в тебе. Мамо, я не хочу туди. Краще вже жити в «Оверлуку», ніж там.

Венді була вражена. Невже в них із матір’ю все так погано? О Господи, якщо так воно і є, а маля справді може читати, що вони думають одна про одну... яке ж це пекло для нього! Вона раптом відчула себе голісінькою, немов її застукали на чомусь непристойному.

— Добре, — сказала вона. — Добре, Денні.

— Ти на мене гніваєшся, — сказав він тоненьким голоском, готовий у будь-який момент розплакатися.

— Ні, слово честі. Я просто... ну... вражена.

Вони минули покажчик «САЙДВІНДЕР — 15 МИЛЬ» і Венді трохи розслабилася. Звідси дорога була краща.

— Хочу запитати тебе ще про одне, Денні. І хочу, щоб ти відповів мені так чесно, як тільки можеш. Гаразд?

— Так, мамо, — майже прошептав він.

— Тато знову п’є?

— Ні, — сказав він і придушив слова, що піднялися до губ слідом за цим простим запереченням: «ще ні».

Венді розслабилася ще трішечки. Вона поклала долоню на обтягнуте джинсами коліно Денні й стисла його.

— Тато дуже старався, — м’яко сказала вона. — Тому що любить нас. А ми любимо його, хіба не так?

Він серйозно кивнув.

Вона продовжувала, начебто для себе самої:

— Він не ідеальна людина, але він старався... Денні, він так старався! Коли він... перестав... то немов у пеклі опинився. І все ще йде по цьому пеклу. Думаю, якби не ми, він би просто здався. Я хочу вчинити правильно. Але не знаю як.

Треба поїхати? Залишитися? Однаково що вибирати з двох бід.

— Я знаю.

— Зробиш для мене дещо, доко?

-Що?

— Постарайся змусити Тоні прийти. Просто зараз. Запитай його, чи в «Оверлуку» ми в безпеці?