Сяйво

(ні, ні, НІ, НІ, НЕ ПОВІРЮ НІКОЛИ!)

Він пригорнув долоні до очей, упиваючись пальцями в чоло, волосся, пульсуючі скроні. Так він простояв довго, а страх усе ріс, ріс, і от Джек, не в силах далі виносити це, з лементом відірвав руки від тімені.

Біля поля для гольфу собака сидів так, немов випрошував що-небудь із недоїдків. Буйвол знову байдуже дивився на майданчик для роке — так само, як коли Джек ішов сюди з ножицями. Кролик стояв на задніх лапах, нашорошивши вуха, щоб уловити найменший шум, показуючи щойно підстрижене черево. Леви приросли до місця біля стежки.

Заціпенівши, Джек довго не рухався з місця, поки нарешті не сповільнився хрипкий подих. Він дістав цигарки й четвірко їх упустив на гравій — руки тремтіли. Нагнувшись за ними, він ні на хвилину не відривав очей від фігурних кущів, побоюючись, що вони знову заворушаться. Джек підібрав цигарки, три абияк сунув у пачку, а четверту закурив. Після двох глибоких затяжок він кинув її й придавив. Повернувшись до садових ножиць, підняв їх.

— Я занадто втомився, — сказав він, і тепер те, що він говорив уголос, не здавалося ненормальним. Нічого божевільного в цьому не було. — Я перенапружився. Оси... п’єса... з Елом так поговорили... Але нічого.

Він посунув назад до будинку. Часточка розуму злякано підштовхувала Джека до того, щоб обійти фігури звірів, але він пройшов по посиланій гравієм доріжці просто повз них. У кущах шелестів слабкий вітерець — от і все. Він усе вигадав. Він добряче перелякався, але це вже минулося.

У кухні «Оверлука» Джек затримався, прийняв кілька таблеток екседрину, а потім зійшов униз і переглядав газети, поки здалеку не почувся шум готельної вантажівки, яка торохтіла по під’їзній дорозі. Джек пішов зустрічати. Почував він себе нормально. І не бачив потреби розповідати про свої галюцинації. Він добряче перелякався, але це вже минулося.

24. Сніг

Смеркло.

У призахідних променях вони стояли на ґанку — Джек посередині, лівою рукою він обіймав за плечі Денні, а правою — Венді за талію. Вони всі разом спостерігали, як альтернатива вислизає в них із рук.

0 пів на третю небо затягли хмари, а за годину пішов сніг, і тепер не був потрібний синоптик, щоб сказати — це не той легкий сніжок, який незабаром розтане або розвіється, щойно подує вечірній вітер. Спершу сніжні пластівці падали геть прямовисно, укриваючи все рівним шаром, але від початку снігопаду минула ціла година, і ось із північного заходу налетів вітер, що поніс сніг на ґанок і по узбіччях під’їзної дороги «Оверлука». Шосе за територією готелю зникло під рівним білим сніжним покривалом. Зникли й кущі живоплоту, але коли Венді з Денні дісталися додому, вона похвалила чоловіка за гарну роботу. «Он як?» — запитав він, а більше не сказав нічого. Зараз жива огорожа була закутана в безформний білий плащ.

Дивна річ: думаючи про різне, всі троє відчували одне — полегшення. Мости були спалені.

— Буде коли-небудь весна чи ні? — пробурмотіла Венді.

Джек міцніше обійняв її.

— Не встигнеш оглянутися. Може, підемо в дім, повечеряємо? Тут холодно.

Вона посміхнулася. Джек весь день здавався таким далеким і... дивним. Зараз, судячи з голосу, він більш-менш прийшов до тями.

— По-моєму, чудова думка. Що ти на це скажеш, Денні?

— Ага.

1 всі разом вони зайшли в будинок, а вітер залишився низько пронизливо завивати, й не замовкне всю ніч — звук цей ще стане звичним для них. Пластівці снігу танцювали й кружляли над ґанком. «Оверлук» підставив заметілі фасад, як робив майже три чверті століття, на сліпі вікна вже намело снігу. Він був зовсім байдужий до того, що виявився відрізаним від усього світу. А може, він був задоволений такою перспективою. Родина Торренсів усередині раковини «Овер-лука» зайнялася звичайною вечірньою рутиною — справжнісінькі тобі мікроби, піймані в кишечник чудовиська.

25. У двісті сімнадцятому