Джек раптом здригнувся. Він задрімав... і мало не відправився на той світ. Про що ж він думав? Його справа — захищати готель. Він — сторож.
Долоні Джека так швидко змокли від жаху, що першої миті великий вентиль вислизнув у нього з рук. Тоді Джек вчепився пальцями за спиці. Він крутонув один раз, два, три. Пара голосно засичала, начебто зітхнув дракон. З-під котла піднявся теплий тропічний туман, огорнувши його тонкою завісою. На мить шкала зникла з очей Джека, але він подумав, що прождав, мабуть, занадто довго: стогін, бряжчання в котлі посилилося, потім щось кілька разів важко гримнуло й почувся скрегіт металу.
Коли пара частково розвіялася, Джек побачив, що стрілка манометра впала до двохсот і продовжує падати. Струмки пари, що вибивалися по краях приварених латок, дедалі слабшали. Щемливий скрегіт стихав.
Сто дев’яносто... сто вісімдесят... сто сімдесят п’ять...
(паротяг стукотів, та чомусь не свистів, а завити схотів)
Але Джек думав, що тепер котел не вибухне. Тиск упав до ста шістдесяти.
(...все ущерть до чортів, на той світ загудів, певно сам захотів)
Тяжко дихаючи, тремтячи Джек відступив від котла. Він глянув на руки й побачив, що на долонях уже здуваються пухирі. Чорт із ними, з пухирями, подумав він і непевно розсміявся. Мало не загинув, стискаючи рукою руків’я, як машиніст Кейсі з «Катастрофи старенького дев’яносто сьомого»27. А ще гірше, він погубив би «Оверлук». Він не відбувся як учитель, не відбувся як письменник, чоловік і батько. Навіть п’яниця з нього не вийшов. Але зразком провалу, таким, що краще й не придумаєш, було б підірвати будинок, який повинен охороняти. А будинок цей неабиякий. Особливий.
Господи, як йому хотілося випити.
Тиск упав до вісімдесяти. Обережно, ледь морщачись від болю в руках, Джек знову закрив спусковий клапан. Але відтепер за котлом доведеться стежити уважніше, ніж завжди. Решту зими Джек не довірить йому більше сотні фунтів на квадратний дюйм. А якщо й буде трошки холоднувато, доведеться просто посміхнутися й стерпіти.
Він зірвав два пухирі. Руку смикало, як гнилий зуб.
Випити. Випивка підкріпила б його. Але в клятому будинку немає нічого, крім шеррі для тортів. У цьому сенсі випивка була ліками. Обов’язок виконано, і тепер можна зробити легку анестезію — чого-небудь сильнішого від екседрину. Але тут анічогісінько.
Він пригадав пляшки, що поблискували в півмороку.
Він урятував готель. Готель захоче винагородити його. Джек не сумнівався. Вийнявши із задньої кишені хусточку, він рушив до сходів. Обтер губи. Маленький ковточок, один-єдиний. Щоб полегшити біль.
Він прислужився «Оверлуку», тепер «Оверлук» прислужиться йому Джек був упевнений в цьому Ноги перебирали сходинки швидко й нетерпляче, квапливими кроками людини, що повернулася із тривалої й тяжкої війни. Була 5:20 ранку за гірським часом.
Денні зі здавленим схлипом отямився від жахливого сну. Був вибух. Пожежа. «Оверлук» горів. Вони з мамою спостерігали це з газону перед ґанком.
Мама сказала: «Поглянь, Денні, поглянь на кущі!»
Він глянув — вони всі були мертві. Листя забарвилось коричневим відтінком, немов задихнулося. З-під нього визирнули зрослі гілки, схожі на кістяки напіврозчленованих трупів. А потім з великих двостулкових дверей «Оверлука» вивалився тато, він палав, як смолоскип. Його одяг був охоплений полум’ям, шкіра набула темної, лиховісної засмаги й робилася все темнішою. Волосся перетворилося на палаючі зарості.
І тут Денні прокинувся. Горло здавив страх, руки вчепились у ковдру й простирадла. Кричав він чи ні? Він подивився на маму. Венді спала на боці, натягнувши ковдру до підборіддя, на щоку впало пасмо солом’яного волосся. Вона сама була схожа на дитину. Ні, Денні не кричав.
Він лежав у ліжку, дивлячись у стелю, і кошмар поступово відступав. У Денні було цікаве відчуття, що буквально на волосину їх
ebooksa