Сяйво

— Учора вночі, перед тим як заснути, він згадував це слово. Тремт.

— Ні, тремс, — поправив Едмондс.

— Ох, це ж із його приступу? — Джек дістав із задньої кишені хустинку і витер губи.

— А слово «сяйво» вам що-небудь промовляє?

Цього разу головою похитали обоє.

— Ну, мені здається, це не так і важливо, — сказав Едмондс. Він відчинив двері в приймальню. — Є тутхто-небудь на ім’я Денні Торренс, хто хотів би поїхати додому?

— Мамо! Тату! — Денні підвівся з-за маленького столика — там він неспішно гортав екземпляр «Де живуть дикі тварини», бурмочучи вголос знайомі слова.

Він підбіг до Джека, той підхопив його на руки. Венді скуйовдила синові волосся.

Едмондс глянув на нього.

— А може, ти не любиш татуся й мамусю? Тоді можеш залишитися зі старим Біллом.

— Ні, сер! — гаряче сказав Денні. Одну руку він закинув за шию Джека, другу — за шию Венді й весь світився щастям.

— Гаразд, — посміхаючись, сказав Едмондс. Він подивився на Венді. — Якщо будуть проблеми, телефонуйте.

— Так.

— Не думаю, щоб ви подзвонили, — посміхаючись, сказав Едмондс.

18. Альбом для вирізок

Джек виявив альбом для вирізок першого листопада, поки дружина із сином гуляли по порізаній коліями старій дорозі, яка, починаючись за майданчиком для гри в роке, вела до занедбаної лісопилки за дві милі від готелю. Погода стояла й далі гарна, і всі троє хизувалися неймовірною осінньою засмагою.

Він спустився в підвал, щоб скинути тиск у котлі, як раптом, корячись раптовому пориву, вирішив глянути на старі папери й зняв з полиці, де лежала схема водопроводу, ліхтарик. Заодно Джек вирішив пошукати придатні місця для мишоловок, хоча ставити їх не збирався ще цілий місяць. «Хочу, щоб усі пацюки повернулися з відпустки», — пояснив він Венді.

Освітлюючи собі дорогу ліхтариком, Джек пройшов повз шахту ліфта (яким, на настійну вимогу Венді, вони не користувалися відтоді, як переїхали сюди) під низьку кам’яну арку. Відчувши запах гниючого паперу, він поморщився. За спиною із громовим «ву-ушш!» нагадав про себе котел, і Джек підскочив.

Беззвучно насвистуючи крізь зуби, він посвітив довкола. Тут, унизу, були Анди в мініатюрі: десятки набитих паперами коробок і ящиків, майже всі вицвілі, що втратили від часу й вогкості форму. Декотрі лопнули, виваливши на кам’яну підлогу рулони пожовклого паперу, пачки газет, перев’язані мотузкою. Уміст одних коробок нагадував Гросбухи, в інших лежали стягнуті гумками накладні. Діставши одну, Джек посвітив на неї ліхтариком.

«РОКІ МАУНТЕН ЕКСПРЕС, ІНК.»