Сяйво

Джек повернувся до початку в пошуках імені або адреси. Хоча б номера кімнати. Адже він був абсолютно впевнений: хто б не вів реєстрацію цих пам’ятних подій, він зупинявся в готелі. Але на початку нічого не було.

Він уже готувався більш уважно прогледіти всі вирізки, коли зі сходів почувся голос:

— Джеку? Любий?

Венді.

Джек здригнувся, почуваючи себе мало не винуватим — начебто потихеньку напився, і дружина тепер могла зачути запах спиртного. Смішно. Він обтер губи рукою й відгукнувся.

— Так, дитинко. Ось шукаю пацюків.

Вона зійшла вниз. Він почув кроки на сходах, потім у котельні. Швидко, не замислюючись, чому так чинить, він сунув альбом під стопку рахунків і накладних. Коли Венді з’явилася з-під арки, Джек підвівся.

— Господи, що ж це ти тут робиш? Уже майже третя!

Він посміхнувся.

— Що, так пізно? Я тут копався у всій цій дурні. Намагався знайти трупи.

Слова віддалися в його мозку лиховісною луною.

Вона підійшла ближче, дивлячись на нього, і Джек мимоволі зробив крок назад, не в змозі впоратися із собою. Він знав, що вона робить. Намагається винюхати спиртне. Імовірно, сама Венді цього навіть не усвідомлювала, зате усвідомлював Джек, тому відчуття провини змішувалося із гнівом.

— У тебе кров на губі, — сказала вона надзвичайно невиразним голосом.

— Га? — Він підніс руку до рота й поторкав тоненьку тріщинку. Вказівний палець вимазав у крові. Почуття провини підсилилося.

— Знову тер губи, — сказала вона.

— Ну так, напевно.

— Для тебе це суще пекло, чи не так?

— Та ні, не настільки.

— А легше не стало?

Глянувши на неї, Джек змусив себе зрушити з місця. Варто почати рух, як йому легшало. Він підійшов до дружини й обійняв за талію. Відкинувши убік світлий локон, Джек поцілував її в шию.