Сяйво

Прогулявшись за «Оверлуком», вони з мамою повернулися, і вона приготувала його улюблений ленч — сандвіч із сиром і «болоньєю» плюс бобовий суп Кемпбелла. Вони їли на кухні в Діка й розмовляли. Із увімкненого приймача лунала тиха музика й потріскування; музику передавала станція в Естес-Парку. Кухня була улюбленим місцем Денні в готелі. Він гадав, що й мама з татом, мабуть, почувають те ж — адже три дні вони намагалися обідати в їдальні, а потім, за спільною згодою, розставили стільці навколо обробної дошки Діка Геллорана, завбільшки з їхній стовінґтонський обідній стіл, і почали їсти на кухні. їдальня занадто тиснула. Навіть якщо горіло світло, а з магнітофона в конторі лилася музика. Ти однаково залишався одним із трьох за столом, які оточували дюжини інших столиків, порожніх, укритих від пилу прозорими пластиковими скатертинами. Мама сказала, що це однаково, що обідати посеред роману Гораса Велпола¹⁵, а тато розсміявся й погодився. Денні поняття не мав, хто такий Горас Велпол, зате прекрасно знав, що варто було їм почати їсти на кухні, як мамині страви стали смачніші. Він не переставав виявляти всюди дрібні сліди Діка Геллорана, і вони, як теплі дотики, додавали йому бадьорості.

Мама з'їла півсендвіча, а суп не захотіла. Вона сказала, що оскільки і «фольксваґен», і тутешня вантажівка на стоянці, Денні доведеться погуляти самому. Вона сказала, що втомилася. Якщо Денні вважає, що зуміє скоротати час і не потрапити в біду, вона, можливо, на годинку приляже. Денні з набитим ротом запевнив її, що зі своєї точки зору — зуміє.

— Чому ти не ходиш на дитячий майданчик? — запитала мама. — Я гадала, він тобі сподобається, тут і пісочниця для твоїх машинок, і все інше...

Він ковтнув, і їжа сухою, твердою грудкою прокотилася по горлу.

— Може, ще сподобається, — сказав він, повертаючись до радіо й крутячи ручку.

— А звірята з кущів як здорово зроблені, — сказала Венді, забираючи в нього порожню тарілку. — Дуже скоро татові доведеться підстригти їх.

— Ага, — відгукнувся Денні.

(Просто різна гидота... раз — із тими кущами, хай їм грець... які підстрижені подібно до звірів...)

— Якщо побачиш тата раніше, ніж я, скажи, що я лягаю.

— Звичайно, мамо.

Вона сунула брудні тарілки в раковину й знову підійшла до нього.

— Ти щасливий, Денні?

Він простодушно глянув на неї, над губою були молочні вуса.

— Угу.

— Поганих снів більше не бачив?

— Ні.

Раз уночі, коли він уже лежав у ліжку, Тоні приходив до нього, ледь чутно кликав на ім'я здалеку. Денні міцно замружився й не розплющував очей, поки Тоні не зник.

— Справді?

— Так, мамо.

Здається, вона була задоволена.