Говорив ніби буденно, наче про щось чуже, але в голосі було стільки шпичаків. Я мовчки чекав продовження:
— Внизу під торгівельним центром, звісно, як завжди — ідеальний порядок. Ніякого снігу тобто. Нінель впала на асфальт. Померла відразу.
Обережно перепитую:
— Ти впевнений, що їй не допомогли?
Киває ствердно головою, втупившись очима в екран телевізора:
— Впевнений. Є свідки. Семикласнику одному батьки новий айфон купили, от він і перевіряв опції. Випробовував і відеокамеру. Випадково зняв на відео, як вона спочатку ходила по даху, а потім підійшла до краю, посковзнулася і… Айфон і час зафіксував. 16.30. А в 16.27 вона мені телефонувала, хотіла зустрітися, а я навіть слухати її не став. Якби я погодився, то, може б, вона…
Олег замовк. Запхав голову в долоні. Його плечі почали здригатися. Він плакав, нечутно і сумно…
— Мені дуже шкода, Олеже. Але ти тут ні до чого. Вона сама вибрала свою долю.
— Сама? — він перестав труситися. Підняв на мене мокрі очі: — Ти впевнений?
І це мені говорить «спеціаліст із чортівні»? Олег залазить у внутрішню кишеню свого пальта, витягує два диски.
— На одному запис відео отого семикласника. Прошу тебе, подивися уважно, може, менти щось не догледіли, хоча і я дивися разів сто, але ж це ти у нас профі, а ми і поруч не стояли. На другому диску — то взагалі повна чортівня. Запис відеокамери в палаті Маврикійовича. Людина в комі з кимось розмовляє. Відповідає на питання, кається. Верзе всякі дурниці. Інтуїція мені підказує, що тут є якийсь зв’язок. Подивишся, добре?
— Подивлюся, Олеже, обіцяю. Але я б не дуже розраховував на щось надзвичайне. Люди помирають і без чортівні, просто так. Наприклад, через нещасні випадки.
Він ствердно кивнув головою. Синці під очима, сіре обличчя. Ніч не спав. І не просто не спав. Ох, чи не забагато всього відразу на голову однієї людини? Ще вчора я вважав його своїм ворогом чи суперником, а зараз — друзі по нещастю. І я, здається, зараз його розумію. Він любив Нінель, любив…
— Так. Нещасні випадки. Життя. Нінель не повернеш. — Важко йому даються ці слова, ой як важко. — Тепер справа честі врятувати малу Ірину. Допоможеш?
Киваю ствердно головою і вмикаю свій мобільний.
Тим часом Олегу хтось телефонує. Він майже миттєво прикладає трубку до вуха:
— Я. Слухаю! Що? Коли? Добре. Зараз буду.
Олег встає на рівні ноги і майже викарбовує кожне слово:
— Щойно в лікарні помер Мстислав Маврикійович. Ще один плюс постав у списку. Я до лікарні.
Згідливо киваю. Що тут скажеш? Хіба що:
ebooksa