— Про що ваші думки, брате Петре?
— Думки? — схоже, це слово його спантеличило. — A-а, думки… Я не думати… Не думаю.
Я був трохи розчарований, але потім збагнув, що «думками» П’єр, напевне, вважає щось серйозне. Свої власні міркування він до цього розряду не зараховує.
— Сподіваюся, розмова пройшла успішно?
— А? — хлопець замислився. — Розмова? Ми не розмовляти… Не розмовляли. Його Святість…
— Його Високопреосвященство, — посміхнувся я. — Брате Петре, будьте уважнішим.
— Високо… преосвященство, — зосереджено повторив П’єр. — Він хвалити… хвалив, як я розмовляти латиною.
Я уявив собі, як Орсіні нахвалює мого нормандця, й насилу стримав усмішку. Але я був вдячний Його Високопреосвященству — підтримка П’єрові була дуже потрібна.
— І ще він розповідати… розповідав. Як добре бути священиком у селі. Як його — священика— всі поважають, як дарують подарунки… Він запитувати… запитував, чи не потрібно поговорити з отцем Сугеріем, щоб мене швидше висвятили… посвятили.
«А про що ще він запитував?» — хотів поцікавитися я, але стримався. П’єр і сам скаже.
— Він запитував про брата Ансельма. Він хвалив брата Ансельма. Він хвалив вас, отче Гільйоме. Він називати… називав вас дуже вченим і дуже розумним.
Ну, певна річ!
— Він, напевно, хотіти… хотів, щоб я розповів про вас щось. Але я не розповідав щось. Я мовчав. Він дуже хитрий, Його Високо… преосвященчество…
— Високопреосвященство, — механічно виправив я.
— Високо-прео-священ-ство, — доклавши чималих зусиль, насилу вимовив П’єр. — Він вирішив, що я — зовсім дурний.
На П’єровій фізіономії раптово розцвіла усмішка. Орсіні явно недооцінив мого нормандця.
— А я згадати байка… Байку. Про те, як лисиця хотіла обдурити зайця.
Ніколи не думав, що вивчення байок буде настільки корисним. Втім, П’єр і без читання «Робертового Ромула», схоже, не з тих простаків, які дозволяють обвести себе круг пальця. Навіть тим, хто в червоних капелюхах.
— Він хотів дізнатися щось, — повторив нормандець. — Про вас щось, отче Гільйом. І про брата Ансельма щось. Він думати… думав, що я не помітити, як він хвалив брата Ансельма, але ще навіть не розмовляти з ним.
— Не будемо засуджувати Його Високопреосвященство, — примирливо зауважив я.