У вухах дзвеніла кров, і я не відразу почув те, що змусило натовп замовкнути, зупинивши занесені для останнього удару списи.
Грім! Оглушливий грім, який упав просто з безхмарного літнього неба!
— Єретики й грішники! — нелюдської сили голос загримів над площею. — Ви, хто посмів підняти руку на своїх сеньйорів і своїх пастирів! Зупиніться!
Тиша, що зависла над юрбою, знову змінилася криками, цього разу в них чувся не гнів, а жах.
— Он він! Он він! Дивіться!
Сотні рук простяглися, вказуючи на високий двоповерховий будинок, що стояв саме навпроти помосту. Я повернув голову й побачив на даху високий темний силует у широкому плащі.
— Я, Домінік д’Еконсбеф, ваш законний пан, прийшов покарати винних у бунті й насильстві!
— Демон… — невпевнено відгукнувся хтось, але решта мовчали. Д’Еконсбеф повільно підняв праву руку. У сонячному світлі яскраво блиснуло червоне золото.
— У мене в руках хрест! Я — добрий християнин і вірний слуга короля. А ви — бунтівники й слуги Диявола!
— Ні… Ні… Помилуйте нас, сеньйоре! — юрба почала відсовуватися далі від будинку, звідки гримів голос. Дехто опустився на коліна.
— Ви вбили мого батька й брата. Ви розорили мій дім. На що ж заслуговуєте ви?
— Сеньйоре! Сеньйоре! Нас обдурили… Помилуйте!
Я повільно підвівся, розмірковуючи, що саме час зникнути поміж цієї переляканої череди. Але щось зупинило. Що задумав останній із Пендрагонів? Кинути малинове полум’я на Пам’є?
— Отче Гільйоме! — нормандець був уже поруч із помостом. — Отче Гільйоме, швидше втікати!
Я відсторонив його руку й повернувся до де Лоза. Але той не бачив мене, дивлячись у бік нерухомої темної постаті.
— Ви, собаки, що вкусили руку, яка годувала вас, заслуговуєте на смерть! Але є серед вас той, хто винен тричі. Де Лоз, ти нацькував цих людей на мій замок!
Хрипкий регіт — єпископ тремтячою рукою діставав зі складок одіяння знайомий жезл із золотою черепахою.
— Мерзенний демоне! Я не боюся твого вогню. Хочеш — спали ще сотню дурнів!
Поруч зі мною нечутно з’явилася Анжела. За нею промайнуло чорне бородисько де Гарая.
— Ансельм вільний! — шепнула дівчина. — Отче Гільйоме, треба йти звідси! Сеньйор Домінік…