— Має бути чудово.
— Буде дуже чудово, — сказав Нго, підводячись. — А потім у класі ми обговоримо все, що побачимо в Трім-буллі. Може, напишемо твір. Писати твір багато легше, бо можна знайти в словнику потрібне слово.
— Атож, часом писати легше. Але мої учні ніколи так не вважали.
Нго всміхнувся.
— А як у вас іде з Чаком?
— Чак робить успіхи.
— Так, він тепер веселий. Справді веселий, не прикидається. Він добрий хлопець. — Нго випростався. — Відпочивайте, Джонні. А я йду поспати.
— Гаразд.
Джонні провів очима невеличку зграбну й гнучку постать у джинсах і злинялій робочій сорочці.
Дитина в шкурі сміється, але рикає і кусається, бо це така гра… Я думаю, той Стілсон теж знає цю гру.
І знов у душі ворухнувся неспокій.
Надувне крісло легенько погойдувалося на воді. Сонце приємно пестило шкіру. Джонні знову розгорнув літературний огляд, але читати перехотілося. Він поклав журнал до ніг, підгріб до бортика басейну і виліз з води. До Трімбулла нема й тридцяти миль. Може, податися туди в суботу «мерседесом» місіс Четсворт? Побачити того Грега Стілсона на власні очі. Помилуватися виставою. А може… а може, й потиснути йому руку.
А чом ні? Зрештою, він же цього року взяв собі за хобі знайомства з кандидатами. То хіба зашкодить, як він поїде й побачить ще одного?
Та йому
Не знати чому, коли він думав про Грега Стілсона, йому пригадувався Френк Додд.
Сміх, та й годі. Він просто не може відчувати нічого про Стілсона, тільки раз побачивши його на екрані телевізора.
Тримайся від нього далі.
А це вже як він, Джонні, захоче. Може їхати, а може й не їхати. Поїде замість того до Бостона. Побачить якийсь новий фільм.
Та на той час, як він повернувся до свого котеджу й перевдягся, ним заволоділо дивне, гнітюче почуття страху. Чимось воно нагадувало давнього знайомого — давнього знайомого, якого в душі ненавидиш. Ні, він таки поїде в суботу до Бостона. Так буде краще.
ebooksa