Мотоциклісти пролізли крізь публіку й стали обабіч проходу, щоб не дати юрбі навалитися на кандидата й поглинути його. Кийки, як і доти, залишались у задніх кишенях, але обличчя охоронців стали жорсткі й насторожені. Джонні не знав, що саме їх так насторожило, — може, боялися, щоб хтось не ляпнув в обличчя кандидатові тістечко з кремом, — одначе це вперше охоронці виказали видимий інтерес до того, що діялося навколо.
А тоді й справді щось сталося, хоч Джонні так і не зрозумів, що ж саме. Жіноча рука потяглася до жовтої каски, — мабуть, просто торкнутися її «на щастя», — і в ту ж мить один із Стілсонових хлопців метнувся туди. Почувся зляканий зойк, і жіноча рука зникла. Але роздивитися до ладу заважав оркестр.
Галас стояв неймовірний, і Джонні знов пригадались концерти рок-музики, на яких йому траплялося бувати. Мабуть, таке саме діялося б у натовпі, якби Пол Маккартні чи Елвіс Преслі почали тиснути руки всім охочим.
Люди вигукували кандидатове ім’я, скандували його: «
Молодик, що донедавна стояв зі своєю сім’єю поруч Джонні, посадив малого собі на плечі, щоб той краще бачив. Якийсь юнак із широким шрамом від опіку на щоці стрясав саморобним плакатом з написом: «
Аж раптом Грег Стілсон метнувся назад крізь оркестр, на той бік, де стояв Джонні. Він ішов не спиняючись, але все-таки встиг приязно плеснути по плечу юного трубача.
Згодом Джонні знов і знов повертався думкою до тієї хвилини й намагався переконати себе, що не мав ні змоги, ні часу відступити в натовп і що натовп буквально
Тим часом Джонні відчув, як по тілу в нього перебіг знайомий холодок, передвісник трансу. Його опанувало єдине бажання:
— Привіт, друже, сподіваюся, ви підтримаєте нас на…
І нараз замовк. Достоту так само як свого часу Ейлін Мегон. Як доктор Джеймс Браун, тезко й однофамілець відомого ліричного співака. Як Роджер Дюссо. Очі його розширились, і в них з’явився… Переляк? Ні. В очах Стілсона був
Та мить тяглася безконечно. Реальний час поступився місцем іншому, застиглому, як камея, і вони все дивились у вічі один одному. Джонні здавалося, ніби він знов іде отим сутінним переходом з воронованими сталевими стінами, тільки тепер разом з ним Стілсон і вони поділяють… поділяють…
(усе)
Ще ніколи Джонні не зазнавав такого сильного відчуття, ніколи. Все наринуло на нього враз, навально, з гучним виттям, наче жахливий чорний вантажний поїзд, що мчить крізь вузький тунель, невтримна махина із сліпучим чільним ліхтарем, і той ліхтар —
Хотілося закричати, але не було ні снаги, ні голосу.
А перед внутрішнім зором стояв єдиний невідчепний образ —
(усе почало повиватися блакитним туманом)
образ Грега Стілсона, що складає присягу. А приводить його до присяги якийсь старий чоловік з покірливими, переляканими очима польової миші, яку тримає в пазурах бувалий у бувальцях, зранений у боях
(тигр)
фермерський кіт. Одна рука Стілсона лежить на Біблії, друга зведена догори. Дія відбувається десь у майбутньому, бо чуприна в Стілсона вже доволі ріденька. Старий щось говорить, і Стілсон проказує за ним ті самі слова. Він присягається
(блакитний туман густішає, повиваючи все довкола, поглинаючи річ за річчю, благословенний блакитний туман, і обличчя Стілсона блакитному… І в жовтому… в жовтому, наче смуги на тигровій шкурі)