— А ви? — спитав він.
Бейс зробив губами непристойний звук.
— Років п’ять тому ми влаштували тут у Трімбуллі цілоденний концерт фолк- і рок-музики. На вигоні в Гейка Джемісона. Муніципальна рада спершу вагалася, та все ж пішла на це: мовляв, молоді потрібні якісь розваги. Ми гадали, на тому вигоні збереться сотні зо дві місцевих хлопців та дівчат. А з’їхалось аж тисяча шістсот чоловік, і всі курили «травичку», пили спиртне просто з пляшок і витворяли казна-що. Міські власті чортом дихали й заявили, що більш нічого такого й духу не буде, а наші нащадки вдали скривджених та й питають: «А що сталося? Ніхто ж не потерпів?» Одне слово, можна зчиняти будь-яке неподобство, аби тільки ніхто не потерпів. Отак, мені здається, міркує і той Стілсон. Пригадую, він…
— А ви не маєте проти Стілсона якогось зла, га, Джонні? — перебив Бейса агент ФБР. — Нічого такого між вами не сталося? — І всміхнувся доброю батьківською усмішкою, що заохочувала полегшити душу щирим зізнанням.
— Півтора місяця тому я навіть не знав, хто він такий.
— Зрозуміло, але це не відповідь на моє запитання.
Джонні якусь хвилю сидів мовчки.
— Він мене непокоїть, — мовив він нарешті.
— І це, власне, не відповідь.
— А по-моєму, відповідь.
— Не хочете ви нам допомогти по-справжньому, — з жалем промовив Ленкт.
Джонні поглянув на Бейса.
— А що, містере Бейс, у вашому місті кожного, хто зомліває на громадських заходах, допитує ФБР?
Бейс видимо зніяковів.
— Та ні… Звісно, що ні.
— Перед тим як упасти, ви потискали руку Стілсонові, — сказав Ленкт. — Вигляд у вас був хворобливий. Та й Стілсон аж поблід з переляку. Вважайте, що вам дуже пощастило, Джонні. Його дружки цілком могли зробити з вашого черепа виборчу урну. Вони були певні, що ви замислили проти нього щось лихе.
Джонні зачудовано дивився на Ленкта. Тоді поглянув на Бейса і знов утупив очі в агента ФБР.
— Ви
Ленкт роздушив у попільниці недокурок сигарети.
— Так. Був.
ebooksa