— Як ото манюсінька, з волосину, тріщинка в шийному хребці? — з сумною іронією подивилася на нього Сейра.
— Ну, ти ж розумієш… Усяке буває.
Лиховісне бурчання в низу живота вирішило справу.
Вона таки справді збиралася завершити цей вечір у ліжку із Джоном Смітом. Одначе тепер про це годі й думати. То бракувало ще тільки залишити його на ніч, щоб разом чекати, коли її знов занудить і вона побіжить до туалету ковтати «Пепсо-Бісмол».
— Усе буде гаразд, Джонні, — сказала вона. — Просто попалася несвіжа сосиска. Так само міг з’їсти її і ти. Подзвони мені завтра, коли в тебе буде «вікно».
— Ти певна, що все обійдеться?
— Так.
— Ну гаразд, серденько. — І, не сперечаючись далі, він зняв телефонну трубку, щоб викликати таксі.
Заколисана звуками його голосу, Сейра заплющила очі. Одна з рис Джонні, які їй особливо подобались, полягала в тому, що він завжди чинив як потрібно, як найкраще, анітрохи не дбаючи про свої вигоди. То була чудова властивість. Сейра почувала себе геть розбитою і не мала сили на безглузду світську гру в пристойність.
— Діло зроблено, — сказав Джонні, поклавши трубку. — Машина буде за п’ять хвилин.
— Принаймні добре, що тепер ти маєш чим заплатити, — з усмішкою мовила вона.
— І щедро кинути на лапу, — відгукнувся він, непогано наслідуючи відомого коміка.
Тоді підійшов до канапи, сів поряд і взяв Сейру за руку.
— Джонні, як ти це зробив?
— Що?
— На тому колесі. Як у тебе вийшло?
— Просто щось сяйнуло, ото й тільки, — відповів він трохи силувано. — Таке часом буває з кожним. І на кінних перегонах, і в картах, і в звичайнісінькій «орлянці».
— Ні, — заперечила вона.
— Що «ні»?
— Не думаю, що кожному може таке сяйнути. То було щось майже надприродне. Я навіть… трохи злякалася.