Талiсман,

22
18
20
22
24
26
28
30

— Гадаю, якщо диліжанс Морґана перекинеться, краще нам би молитися за його загибель, ніж за одужання.

— Але… але…

Озмонд відвернувся від нього і мало не побіг туди, де стояли капітан Зовнішньої Варти та його «син». За Озмондом у багнюці досі звивався жалюгідний візник, досі бурмочучи своє «Володарю».

Озмондові очі ковзнули по Джекові, а тоді глянули крізь нього, наче хлопчика там і не було.

— Капітане Фаррен, — мовив він. — Ти стежив за подіями останніх п’яти хвилин?

— Так, Озмонде.

— Чи добре ти за ними стежив? Ти їх проаналізував? Чи ретельно ти їх проаналізував?

— Так. Гадаю, що так.

— Ви так гадаєте? Який чудовий у нас капітан. Як на мене, то ми ще поговоримо про те, як такий зразковий капітан міг стати батьком отакого жаб’ячого виплодка.

Його очі холодно й швидко глипнули на Джека.

— Та зараз не час для цього, правда ж? Ні. Пропоную зараз зібрати тобі дюжину найсильніших твоїх людей, а тоді подвоїти — ні, потроїти — їхню кількість і їхати до Зовнішньої Дороги. Твій ніс поведе тебе до місця аварії, чи не так?

— Так, Озмонде.

Озмонд кинув швидкий погляд на небо.

— Ми чекаємо на Морґана десь о шостій. Можливо, трішки раніше. Зараз — друга. Як, по-твоєму, капітане, зараз друга?

— Так, Озмонде.

— А що ти скажеш, маленький покидьку? Тринадцята? Двадцять третя? Вісімдесят перша година?

Джек витріщався на нього. Озмонд зневажливо скривився, і Джек відчув, як хвиля чистої ненависті знову здіймається в середині нього.

Ти завдав мені болю, і якщо я матиму нагоду!..

Озмонд перевів погляд на капітана.

— Гадаю, тобі варто докласти зусиль, щоб до п’ятої врятувати ті діжки, що не розлилися. А після п’ятої треба буде просто якомога швидше розчистити дорогу. Зрозуміло?