— Гадаю, якщо диліжанс Морґана перекинеться, краще нам би молитися за його загибель, ніж за одужання.
— Але… але…
Озмонд відвернувся від нього і мало не побіг туди, де стояли капітан Зовнішньої Варти та його «син». За Озмондом у багнюці досі звивався жалюгідний візник, досі бурмочучи своє
Озмондові очі ковзнули по Джекові, а тоді глянули крізь нього, наче хлопчика там і не було.
— Капітане Фаррен, — мовив він. — Ти стежив за подіями останніх п’яти хвилин?
— Так, Озмонде.
— Чи добре ти за ними стежив? Ти їх проаналізував? Чи ретельно ти їх проаналізував?
— Так. Гадаю, що так.
— Ви так гадаєте? Який чудовий у нас капітан. Як на мене, то ми ще поговоримо про те, як такий зразковий капітан міг стати батьком отакого жаб’ячого виплодка.
Його очі холодно й швидко глипнули на Джека.
— Та зараз не час для цього, правда ж? Ні. Пропоную зараз зібрати тобі дюжину найсильніших твоїх людей, а тоді подвоїти — ні,
— Так, Озмонде.
Озмонд кинув швидкий погляд на небо.
— Ми чекаємо на Морґана десь о шостій. Можливо, трішки раніше. Зараз — друга. Як, по-твоєму, капітане, зараз друга?
— Так, Озмонде.
— А що ти скажеш, маленький покидьку? Тринадцята? Двадцять третя? Вісімдесят перша година?
Джек витріщався на нього. Озмонд зневажливо скривився, і Джек відчув, як хвиля чистої ненависті знову здіймається в середині нього.
Озмонд перевів погляд на капітана.
— Гадаю, тобі варто докласти зусиль, щоб до п’ятої врятувати ті діжки, що не розлилися. А після п’ятої треба буде просто якомога швидше розчистити дорогу. Зрозуміло?