Подряпини свідчили про те, що результат фізичного впливу Тут може проявитися так самісінько й Там, правильно? Якщо йому вдасться… ну, наприклад, зробити свої руки трохи більшими Тут, то, можливо, Там ремені не витримають.
Цілком можливо, що все це нічого й не дасть, але спробувати такий варіант — єдине, що йому залишалося.
Це виявилося скажено боляче, але руки товстішали. І, головне, їм відповідали ті — на екрані. Вузли м’язів наростали один за одним, вкриваючи передпліччя, як у штангіста-важкоатлета. Макс звернув увагу, що при цьому в нього худнуть руки вище ліктя, і зрозумів причину. Звичайно, закон збереження матерії діяв навіть тут.
Ремені впивалися все глибше в його плоть, зупиняли кровообіг і змушували здуватися під шкірою товсті синюваті мотузки вен. Але ремінь, що зв’язував праву руку, здавалося, вже ось-ось ладен піддатися й тріснути.
— Давай, давай!.. — стогнав Макс, подумки вмовляючи себе не зупинятися. Незважаючи на біль, жахливо захотілося курити.
«Треба було зробити їх
Шумен жахливий
Лисий старий, тихо муркочучи собі щось під ніс, зайшов до кімнати, де єдиними меблями було лише крісло з широко розведеними підлокітниками, що стояло посеред кімнати, і маленький столик біля нього. Старий був одягнутий у бездоганно білий лікарський халат, у руках тримав металеву тацю з двома рядами акуратно розкладених блискучих хірургічних інструментів.
— Пора… пора, наш юний друже. Час, на жаль, не любить стояти на місці, але інколи — це єдине, що підтримує бажання жити далі. Тому пора. Для нас з тобою.
Він обійшов крісло, розгойдуючи тацю, ніби в танці, і зупинився.
— Пора…
У відповідь йому пролунав сміх, що нагадував передсмертне вороняче каркання, крізь який ледь почувся тріск шкіряних ременів, що розірвались, наче тонкі гумки. І хтось, зігнутий вагою величезного горба, повільно підвівся йому назустріч…
Голос
Розділ 1
— Каре!
Влад оглянувся на прищавого типа в синій болоньєвій куртці, який уже хвилин зо п’ять тупцював за його спиною. Хлопець підморгнув і усміхнувся.
— Ризикнеш? — явно один із постійних парафіян, які сповідують місцеву релігію — культ бубон і черв; рука з банкою пива застигла на рівні грудей. — Кілька ударів… і вважай, день минув на сто пудів.
Влад знизав плечима, але його рука вже тяглася до тієї кнопки на автоматі для гри в покер, що переводить призову комбінацію в стадію подвоєння очок… якщо пощастить. А останні півгодини йому таланило шалено.
Він почав чути голос.
Немов хтось шепотів у самісіньке вухо. Спершу Влад роззирнувся — але настільки близько до нього ніхто не стояв, — а потім вирішив, що це через глюк більшості приміщень, у яких надто мало місця в атмосфері, щоб витримати стільки нервових людей, плюс півтори дюжини ігрових автоматів, які народжують під акомпанемент пришибленої попси з динаміків на стелі ні з чим не зрівняну какофонію.