Маркові груди затопило відчуття безпорадного розпачу, схоже до того, що огорнуло його проти ночі першого дня після загибелі Юлі Гришиної. Власна безпорадність дратувала, шарпала зсередини гострими кігтями. Марк не бажав миритися з думкою, що, як і в ситуації з Гришиною, він лише сторонній спостерігач, який нічого неспроможний змінити.
— Чому ви з мамою не заявите на нього в поліцію?
— Не твоя справа! — огризнулась Соня.
— Але…
— Це я винна.
— Та ну тебе, — махнув рукою хлопець, — не потрібно так.
— Я серйозно. Я перша на нього накинулася.
Марк здивовано вирячився. Сонині очі були наче здуті повітряні кульки.
— Вони весь вечір сварилися, я не знаю, через що, йому щось не сподобалося за вечерею, а потім він ударив її… — надтріснутий, ніби зотлілий голос, — і мама заплакала. Вона не захищалася. Вона ніколи не захищається, просто плаче, а це його дратує найбільше. Він аж казиться, коли чує її плач. Він кричав і бив її, сильніше й сильніше. Вищав, щоб вона затихла. А вона не могла. Тоді я пішла на кухню, взяла ножа, стала за його спиною і сказала, що заріжу його вві сні, якщо він не перестане.
— Бляха… — прошепотів Марк.
Соня замовкла, обережно вибудовуючи в голові наступну фразу.
— Він забрав у мене ніж, після чого побив так, що я не могла встати. Спершу бив кулаками в обличчя. Потім зрозумів, що є сліди. Взяв у ванні мокрого рушника, скрутив на кінці вузол, повалив мене на підлогу й почав бити по ногах і животі. Переважно по животі.
— Рушником?
— Від мокрого рушника слідів не лишається. Мама говорила, що його самого так в армії били. Там він і навчився.
— Але ти однаково ні в чому не винна! Це все він!
Соня знизала плечима.
Хвилину обоє мовчали. Трохи згодом Марк наважився спитати:
— Мама не втрутилася?
Соня ще дужче стиснула щелепи. Обличчя посіріло, на шкіру мовби випав попелястий осад.
— Вона не могла. Ти не розумієш. Вона знала, що буде ще гірше.
ebooksa