— А живе щось бачила?
Соня враз напружилася.
— Ти про що?
Хлопець усе ще тупився в щось на сході й нічого не помітив.
— Ну, про комах якихось, тварин, риб.
Дівчина кілька секунд, склавши губи трубочкою, зважувала відповідь, і Марк підсвідомо наготувався почути чергову історію про це. Натомість Соня лише зронила:
— Ні.
Хлопець не дивився на дівчину. Уважно обстежив дубову кору, пробігся очима по вкритому брудно-зеленим мохом підніжжю валунів, потім знову сягнув лісу на схилі скельної гряди.
— Ні мурах, ні навіть комарів?
— Нічого.
Марк повернувся до Соні. Хіба таке можливо? За п’ять років жодної комахи? На сході, далеко за валунами, посеред насичено-зеленого трав’яного килима він розгледів яскраві цятки польових квітів. З такої відстані було важко визначити, що то за квітки, та це не мало значення: якщо ростуть квіти, мають бути комахи. Вголос про це говорити не став. Згодом він може сам пошукати, чи є тут комахи.
— Я знайшов у Інтернеті один корейський сайт, — сказав він. — Там щось схоже написано: про ліфт, про паралельний світ. Думаєш, це з кожним ліфтом таке можна?
Соня втомилася.
— Блін, поки ти тут не з’явився, все було так просто!
— Добре, — спокійно мовив Марк, — сам перевірю.
Вони надовго замовкли. Промені розмальовували схил пагорба золотавими барвами. Траву позаду Марка прикрашав візерунок із листяної тіні. Хлопець вовтузився, кілька разів змінював позу, підкидав на долоні жолудь і зрештою, вибачливо гундосячи під ніс, почав:
— Можна я ще дещо запитаю? Це останнє, обіцяю.
Дівчина не озивалася. Марк набрав у груди повітря.
— Це правда, що більше ніхто не знає про це місце?
Соня повільно, ніби через силу кивнула.
ebooksa