— Я не дивилася! Я підглядала у відображення в дзеркалі. Це різні речі!
Марк замотав головою, а потім різко спинився, наче хтось обхопив його голову долонями, і впер погляд у дівчину.
— Яка вона?
— Я вже розказувала.
— Ні, я серйозно. Опиши, що ти побачила.
Сониними вустами ковзнула нервова напівпосмішка.
— Ти маєш дзеркало на велику?
— У мене не… — Марк спробував облизати сухим язиком губи. Посоромився визнати, що не вміє їздити на велосипеді. — Я не дуже люблю кататися.
— Насправді, я не в’їжджаю, нафіг воно там. Маленьке, огляд ніякий, постійно треба перефокусовуватися. Навіть якщо вгледиш машину, то не розумієш, чи вона летить на тебе, чи проминає. Це як у вічко у дверях дивитися під час землетрусу. — Вона помовчала. — Я мало що побачила. Рука тряслася. Але я думаю, там дівчинка, бо на ній — щось типу плаття до колін. Старе та подерте. І ще в неї довге волосся, також майже до колін. Усе страшно брудне, у волоссі засохлі грудки землі, трава якась пожухла.
— Чому ти вважаєш, що вона… е… нежива?
— Крізь дірки в платті просвічувалася шкіра. Вона отакого кольору. — Соня торкнулася пальцем синця під правим оком. — Вся така. Принаймні та частина, яку було видно.
— Охрініти, — ледь витиснув Марк. — Але чекай: якщо ти дивилася на неї, то стара все навигадувала.
— Я не дивилася! — Соня раптом по-справжньому розлютилася. Маленький рот роздратовано вигнувся, в очах затанцювали цятки люті. — Я бачила відображення!
— Яка різниця?
На Сониній шиї напнулися жили, з губ заледве не бризкала слина.
— Вона не знала, що я за нею спостерігаю!
Марк замислився. У голові щось мовби блимнуло. Щось у цьому є: дивитися на відображення — це не те саме, що просто дивитися. Втім, прогнавши в голові, він відігнав цю думку.
— Послухай: коли істота зайшла, я зойкнув, а ти взагалі її бачила, і з нами нічого не сталося! То, можливо, решта — це вигадки? Можливо, нам можна озиратися, можна їздити вдвох, можна…
Соня закричала:
— НЕ МОЖНА ОЗИРАТИСЯ! НЕ МОЖНА ЇЗДИТИ ВДВОХ!
ebooksa