Maybe tonight somebody’s crying
Reached the point of no return.
У вівторок після уроків Марк не став заходити додому й одразу подався на Північний.
Температура того дня не піднімалася вище від 10 °C, проте дощу не було, а крізь невисокі розкошлані хмари час від часу прозирало сонце. Марку подобалось гуляти містом за такої погоди. Вулицею Міцкевича він попрямував до перехрестя з вулицею Князя Володимира, на наступному перехресті повернув на північний схід (на Романа Шухевича), а потому розбитим і брудним після зими тротуаром пройшов півтора кілометри до довжелезної багатоквартирної десятиповерхівки, в якій провів більшу частину життя.
Після ошатної, майже нової будівлі на Квітки- Основ’яненка старий панельний будинок справляв гнітюче враження. Забиті відходами сміттєпроводи, у брунатних підтьоках бетон, понівечені, наче з кулеметів розстріляні, дашки над входами до під’їздів. Прямокутні латки теплоізоляції на поодиноких квартирах тільки підкреслювали загальну миршавість і вбогість. Марк подумав, що за той час, поки його не було, весь будинок немовби глибше вгруз у землю.
Наближаючись до під’їзду, хлопчак задер голову й відшукав очима рідні вікна на сьомому поверсі. Спробував уявити, хто там живе тепер. За крок до роздовбаного ґанку, не опускаючи голови, інстинктивно підняв ногу — тіло пам’ятало, де можна перечепитися, — а потім на механічному кодовому замкові набрав трійку з вісімкою та опинився всередині.
Хлопець завмер, зосереджено всотуючи знайомі запахи та звуки. У під’їзді насправді нічим хорошим не пахло, просто це місце так довго було його домом, що навіть терпкий запах часнику із якоїсь квартири на другому поверсі, змішаний із виштовханим протягом зі сміттєпроводу кислуватим душком, здавався рідним.
Марк підступив до ліфтових дверей і натиснув кнопку виклику. З шахти долинуло сердите гудіння: старий ліфт неохоче запрацював. За півхвилини двері розчинилися, і хлопець зайшов до кабіни. Він поїхав на четвертий, звідти спустився на другий, з другого піднявся на шостий, і так далі, аж до десятого. На десятому поверсі повагався перед тим, як натискати п’ятірку. Було трохи страшно. Здебільшого тому, що Марк не знав, на що очікувати. Якщо процедура переходу виявиться універсальною, то куди він потрапить із цього ліфта? На п’ятому на нього чекатиме дівчинка з довгим немитим волоссям чи яка-небудь інша потвора? А що, як зворотна процедура є інакшою? Що, як, не знаючи її, він назавжди застрягне в паралельному світі?
Зрештою він тицьнув пальцем у кнопку із цифрою п’ять, розвернувся спиною до дверей і полохливо втиснув голову поміж пліч. Кабіна спустилася на п’ятий поверх, двері, огидно поскрипуючи, розчинилися. Хлопець стояв стовпом. З-за спини не долітало жодного звуку. Холоду також не відчувалося. Марк терпляче чекав. Спливло п’ять… десять… п’ятнадцять секунд. Тієї миті, коли хлопець, безгучно видихнувши, надумав розвертатися, з-за спини почулося човгання, а кабіна гойднулася від того, що хтось зайшов.
Марк ледве не зомлів зі страху. Вся шкіра стяглася, ніби від пориву крижаного вітру, коліна затремтіли, а перед очима попливли темні кола. Отже, процедура діє всюди, і він зараз поїде на десятий, потім утрапить невідомо куди, але спершу…
Потік його думок перервав насторожений голос.
— Пс!.. Малий… Ти о’кей?
Голос надходив згори, і попри переляк Марк збагнув: хай там хто за спиною, він значно вищий за нього. Хлопець усе ще не наважувався озирнутися чи відповісти, коли чиясь рука лягла на плече. Марк аж підскочив від несподіванки та дзиґою крутнувся на 180°. Перед ним був худий як жердина парубок із кутастим, мовби з дерева вирубаним обличчям. Марк упізнав його. Студент, не старший за двадцять, живе на п’ятому. Марк не пам’ятав імені, знав лише, що хлопець за рік до їхнього переїзду вступив до Водника.
— Марк? — «Жердина» також упізнав школяра. — Ти ж тут уже не живеш.
— Н-не живу.
Студент витріщався на Марка майже перелякано.
— Що ти тут робиш?
— Н-не знаю.
— Пацан, у тебе якийсь приступ був. Атвєчаю! Я викликав ліфт, він приїхав, а ти тут спиною повернувся і не рухаєшся. Хвилину, мабуть, стояв.
— Та ні, все добре, таке буває, нічого страшного, — забурмотів Марк.
ebooksa