— Це буде круто! Крутіше, ніж довести формулами!
— Серйозно?
Хлопчак не розумів: дід із нього знущається чи справді здивований.
— Так!
Хлопець не зводив із діда очей, але той, простягнувши руки до вогнища, тупився в темне небо й мовчав. Спливло кілька секунд, хлопчак також зиркнув угору, проте швидко опустив погляд. Там не знайшлося чого видивлятися: зорі потьмяніли, цілі розсипи вгрузли в чорноту, немов відкинуті в далекий космос відблисками багаття.
— То допоможеш мені? — прогундосив Марк. Дід не реагував, замислено споглядаючи пітьму. — Розкажи, що це за дослід.
— Ти хочеш дванадцять балів з геометрії? — недбало зронив Арсен.
— Не хочу, — мотнув головою Марк.
— Ну то нащо воно тобі?
Хлопець стулив губи й сердито випнув підборіддя. Дід, під’юджуючи його, взявся демонстративно насвистувати.
— Добре, я хочу дванадцять балів! — гукнув Марк. — Розкажи, що ти надумав.
Арсенове обличчя розплилося в посмішці. У світлі вогнища зморшки на щоках здавалися глибшими, ніж зазвичай. Шкіра набула кольору розплавленого воску.
— Коли цей твій урок?
— Через понеділок.
Чоловік провів долонею по підборіддю.
— До наступних вихідних я щось придумаю.
Марк відчув розчарування.
— То ти ще нічого не придумав?
— Я цього не казав.
— То розкажи!
ebooksa