— Що нам робити? — давлячись слізьми, запитала вона. — Вона вже тут, так? Вона зайшла? Ми разом не виберемося!
Соня не рухалася. Розставивши руки, стояла на порозі ліфта й витріщалася на Марка. Хлопець, як заворожений, дивився повз неї на залляте тьмавим сяйвом нутро кабіни. Серце несамовито калатало, мозок гарячково працював, але він не міг нічого придумати. Зрештою хлопчак стиснув крихітні долоні в кулаки й самими губами промовив:
— Їдь.
— А ти?
Марк затремтів.
— Їдь!
Соня зайшла до кабіни, стала до хлопчака обличчям, одначе рушати не наважувалася. Вона тихо рюмсала. Марк помітив якийсь рух, скоса кинув погляд ліворуч і в сходовому прольоті побачив біляву маківку Гришиної. Істота підіймалася. Він заволав:
— ЇДЬ ДАВАЙ!
Соня заридала, відвернулася й утопила кнопку двійки. Двері зачинилися, ліфт рушив. Марк натиснув кнопку на панелі виклику, хоч і розумів, що мине не менше ніж три-чотири хвилини, допоки кабіна приїде назад. А тоді крутнув голову ліворуч.
Гришина впиралася правим плечем у стіну й обережно, наче півторарічна дитина, яка вперше зіп’ялася на сходи без дорослих, видиралася на другий поверх. Права нога на сходинку, різкий порух плечем, ліва нога. Права нога, рух плечем, ліва нога. Через секунду після того, як ліфтові двері, тихо гуркочучи, зачинилися, істота повернула голову — викрутила її заледве не на 180° — й подивилася на Марка незворушним поглядом розімлілої на сонці ящірки. Кілька разів кліпнула і, не зводячи із хлопця застиглих очей, продовжила наближатися.
Коли до майданчика другого поверху Гришиній залишилося дві сходинки, Марк, притиснувши руки до грудей, роззявив рота й розпачливо заверещав.
66
Повернувшись до квартири, Арсен спробував читати. Зручніше вмостився в кріслі, поклав на коліна «Три години між рейсами» — збірку невеликих оповідань Фіцджеральда, опублікованих упродовж останніх п’яти років життя письменника в журналі «Есквайр», — але забуксував, не подолавши й абзацу. Старий намагався дочитати оповідання «Втрачене десятиліття», проте думки вперто перескакували на клятий ліфт. Хвилин через двадцять дід усе-таки домучив текст, після чого вирішив, що на сьогодні досить: перегорнувши останню сторінку оповідання, він виявив, що вже не пам’ятає навіть назви попереднього.
Акуратно вклавши між сторінками закладку, Арсен згорнув книгу. І тут перед його очима неначе спалахнула блискавка.
«Це підвал!»
Як він раніше не здогадався? Під сходами в тамбурі першого поверху є вузькі двері у проході до ліфтової шахти й будинкових підвалів. Арсену здавалося, що на тих дверях завжди висів масивний підвісний замок, але, зрештою, хіба це проблема? Марк і Соня могли зламати його або десь роздобути ключ.
Чоловік підвівся, похапцем узувся, вийшов на коридор і замкнув квартиру. Потому викликав ліфт, спустився на перший поверх і збентежено застиг. Одного погляду вистачило, щоб збагнути, що двері до підвалу давно ніхто не відчиняв: замок стирчав на місці, громіздкі скоби склеїлися від іржі.
Зосереджено пошкрябавши пальцями щетину, Арсен повернувся на майданчик перед ліфтом і натиснув кнопку виклику. Нічого. Дід звів голову: на табло застигла зелена десятка. Ліфт стояв на десятому поверсі й не рухався. Арсен іще раз натиснув кнопку, кілька секунд протримав її так, і ліфт зрештою рушив.
Склавши руки на грудях, старий моряк неуважно стежив за спуском: 8… 7… 6… 5… 4… 3… Несподівано кабіна зупинилася на другому поверсі. Електродвигун видав характерне «ум-м-м» і затих. Це вже насторожило — навіщо комусь на другому поверсі перехоплювати ліфт? — але найдивніше ще тільки чекало попереду. Двері кабіни не відчинилися. Арсен перебував лише поверхом нижче й почув би, якби стулки розійшлися, а так — кабіна просто зупинилася, нічого більше. Дід погамував здивування, подумавши, що ліфт застряг чи, може, у будинку вибило фазу, до якої під’єднано ліфтовий двигун, одначе вже наступної секунди розмірене гудіння електродвигуна відновилось, і кабіна посунула вгору.
Арсен сердито поклацав пальцем по кнопці.
ebooksa