Ліфтові двері зачинилися, Арсен постояв іще трохи та спустився на восьмий. Зайшов до квартири, кілька хвилин без усякої конкретної мети тинявся кімнатами, зрештою взяв до рук мобільний телефон і набрав Марків номер. Виклику довго не було, і лише десь за півхвилини безкровний голос операторки повідомив, що абонент у цей момент перебуває поза зоною досяжності.
64
Того дня Ірма Марчук повернулася з нічної зміни пізніше, ніж зазвичай. Її чергування закінчувалося о дев’ятій, і здебільшого вже за п’ять хвилин жінка була вдома, проте в середу Ірма ступила до квартирки на дев’ятому поверсі єдиної на Квітки-Основ’яненка висотки за чверть до десятої. Напередодні вона нарешті поступилася вмовлянню дочки та порозпитувала про Анну Ярмуш. Ірма з’ясувала, що пологи в Ярмуш приймали не в Перинатальному центрі (на той час пологовому будинку № 1). В обліковому журналі за січень 1989-го жодної згадки про неї не містилося. Оскільки пологових будинків у Рівному було лише два, Ірма логічно припустила, що Ярмуш народжувала у пологовому № 2. Потім жінка дізналася, що двоє її колег-акушерок до реорганізації 1-го пологового в Перинатальний центр працювали у 2-му пологовому, однак обидві були приблизно її віку, а тому нічого не знали про пацієнтку з 1989-го. Втім, одна з акушерок порадила Ірмі звернутися до літньої медреєстраторки Перинатального — вона також колись працювала в 2-му пологовому й могла щось пам’ятати.
Ірма Марчук затрималася після зміни та поговорила з медреєстраторкою. Літня жінка, що за два роки мала йти на пенсію, добре пам’ятала Анну Ярмуш і з радістю переповіла Ірмі обставини її смерті. Смерть під час пологів загалом є нечастим явищем, тож Ірма не надто здивувалася, що колишня медреєстраторка 2-го пологового без зусиль пригадала події двадцятисемирічної давнини.
Соня прийшла зі школи відразу по третій. За обідом Ірма розказала дочці все, що дізналася від медреєстраторки. Упоравшись із обідом, дівчина почекала, доки втомлена після нічного чергування мама задрімає, потім нишком одяглася й вислизнула на сходовий майданчик. Соня спустилася на поверх нижче і, наблизившись до дверей квартири Грозанів, натиснула кнопку дзвінка. Двері відчинив Арсен. Соня привіталася та запитала, чи Марк удома. Дід, уважно придивляючись до дівчини, відповів, що хлопчак десь гуляє. Соня не здивувалася, подякувала й пішла.
Арсен зачинив двері, проте відходити не квапився. Крізь вічко простежив, як Соня викликала ліфт і зникла в кабіні, а потім за звуком визначив, що кабіна потягнулася донизу. Дід не відлипав від дверей квартири, доки не переконався, що ліфт без зупинок спустився до першого поверху. Потім швидкими кроками перетнув вітальню та ступив на балкон. Спершись на поруччя, він прочекав кілька хвилин, одначе Соня із під’їзду не вийшла.
Замислено суплячись, Арсен повернувся до вхідних дверей. І Марк, і дівчина зараз у будинку, жодних сумнівів. Вони десь заховалися. Але, чорт забирай, де? Дід узув мокасини, і тієї самої миті ліфт став на восьмому поверсі. Арсен припав до вічка якраз учасно, щоб побачити, як прямокутник світла навпроти ліфта стискається до вузької щілини та щезає.
Із кабіни ніхто не вийшов. Ліфт поїхав далі.
Старий моряк, тепер іще більше сконфужений, вискочив із квартири та прикипів поглядом до цифр, які змінювалися на табло: 6… 5… 4… 3… Кабіна загальмувала на другому поверсі й одразу рушила нагору. За чверть хвилини ліфтові двері відчинилися та зачинилися на десятому. Чоловік пожирав очима табло.
Ліфт опустився на п’ятий, трохи постояв, після чого зелена п’ятірка згасла.
У діда пересохло в горлі. Він узявся подумки відраховувати секунди. Коли дорахував до чотирнадцяти, табло ожило, а ліфт посунув угору. Арсен кинувся до сходів і вибіг на десятий поверх. За мить по тому двостулкові двері роз’їхалися, показавши йому яскраво освітлену, проте порожню кабіну.
Чоловік стиха вилаявся та спересердя стукнув долонею по металевому одвіркові, що обрамляв вхід до ліфта.
65
Соня побачила Марка, щойно з’явилася на ґанку дерев’яного будинку. Хлопець почув, як двері, зачиняючись, стукнули об раму, звів голову й помахав їй. Дівчина недбало махнула у відповідь і попрямувала до валунів.
Наблизившись, Соня вражено звела брови. За попередні дні Марк перетворив миршаві грядки на справжній город. Площа перекопаної землі збільшилася вдесятеро й тепер сягала півсотні квадратних метрів. Лівіше від дівчини, попід валунами, височіла купа виполотої трави та викопаного коріння.
— Надумав зробити плантацію? — скептично поцікавилася вона.
Марк підвівся, витер носа передпліччям. На щоці залишилися сліди землі.
— А на що чекати? Воно росте, то треба садити. До осені треба зробити город, з якого можна буде харчуватися весь рік. — Він устромив лопату в землю й обтрусив долоні. — Пішли до моря, я вмиюся. Я однаково хотів відпочити.
Вони подалися повз валуни до пляжу. Марк продовжив ділитися планами.
— Я не вирішив, як бути з м’ясом. Краще кролі чи кури, ти як думаєш? Але на них треба грошей… Ну, ще клітки поробити чи хоча б загорожі… Подивитися, чи вони будуть розмножуватися… Блін, це все так складно!
ebooksa