Марк закотив очі.
— Та нормально все.
Мовчанка.
— Я приготувала котлети й пюре…
— Я не голодний.
— Але ж ти нічого не їв!
— Я ж сказав, що не хочу вечеряти!
Яна зітхнула.
— Останнім часом нам із татом якось не вдається з тобою поговорити. Я постійно втомлена, а в нього… ти ж знаєш, який важливий цей рік на новій роботі. — Це все не те. Вона відчувала, як її слова відлітають від невидимої броні, що постала поміж нею та сином. Якоїсь миті та броня здалася їй такою товстою, такою реальною, що Яна засумнівалася, чи Марк фізично її чує. — Я просто хочу сказати, що ми тебе любимо й хвилюємося за тебе. І якщо я запитую, куди ти йдеш чи де ти був, то це не для того, щоб тебе контролювати. Я просто хочу знати, що з тобою все гаразд.
— Добре, — буркнув хлопець.
— І я не хочу, щоб ти сердився.
— Я не серджуся.
Яна провела долонями по обличчю — зверху вниз, відтягуючи шкіру під очима. Мабуть, якби не втома, вона доклала би більше зусиль і зрештою достукалася б до сина. А так лише луною повторила:
— Добре, — підвелася й вийшла з кімнати.
За п’ять хвилин до Марка зазирнув Арсен.
— Я зайду?
— Заходь.
Дід підгорнув халат і примостився на край ліжка. Він щойно помився: у бровах і біля коренів ретельно розчесаного волосся виблискували краплини води. Арсен не любив сучасні гелі для душу, тож сам собі купував дігтярне мило й користувався лише ним. Те мило мало специфічний запах, який линув від діда ще довго після виходу з ванни. Марк роздув ніздрі, втягнув повітря. Він пам’ятав той запах із дитинства й завжди уявляв, що так пахнуть рештки затонулих кораблів.
— Розсердив мамку, — радше ствердив, ніж запитав Арсен.
Хлопець відвів погляд, мовляв, хоч ти не починай.
ebooksa