— Вона бачила портрет сера Волтера, який ти написав мені минулого року, — невимушено зауважив Метью, загладжуючи моє надміру експансивне привітання.
— Згоден — це одна з його найкращих робіт, — сказав Генрі, зазираючи художнику через плече. — Утім, бачу, що ця мініатюра складе тому портрету гідну конкуренцію. Який прекрасний портрет Мері, Гільярде! Ти зміг добре передати напруженість її погляду. — На обличчі художника з’явився задоволений вираз.
Прийшов слуга з вином, і Генрі, Метью та Гільярд почали про щось гомоніти притишеними голосами, а я тим часом стала роздивлятися страусяче яйце в золотій оправі та мушлю на срібній підставці. Обидва предмети стояли на столі разом із кількома безцінними математичними інструментами, до яких я не наважилася доторкнутися.
— Метью! — На порозі з’явилася графиня Пемброкська, витираючи заляпані чорнилом пальці хустинкою, яку їй похапцем подала служниця. Не знаю, навіщо це було робити взагалі, бо голубино-сіра накидка господині дому вже була вкрита плямами, а в декотрих місцях навіть підгоріло. Графиня стягнула з себе просту накидку, і під нею виявилося набагато гарніше вбрання з оксамиту та ситцю темно-сливового кольору. Коли вона передавала середньовічний аналог лабораторного халата своїй служниці, я чітко вловила запах пороху. Графиня підіткнула назад кучеряве пасмо русявого волосся, що вибилося над її правим вухом. Вона була висока, гнучка, мов верба, мала шкіру з кремовим відтінком та глибоко посаджені карі очі.
Графиня Пемброкська гостинно простягнула руки.
— Мій любий друже. Я тебе не бачила багато років — відтоді, як поховали мого брата Філіпа.
— Здрастуй, Мері, — сказав Метью, цілуючи їй руку. — Маєш гарний вигляд.
— Лондон мені протипоказаний, ти ж знаєш, але приїздити на річницю коронування королеви вже стало нашою традицією, і я тут лишилася. Зараз я працюю над псалмами Філіпа та деякими іншими творами і наразі нічого проти Лондона не маю. А іще є такі втіхи, як зустрічі зі старими друзями. — Мері сказала це пустотливо-легковажним тоном, крізь який, однак, проступав її гострий розум.
— Ти не просто гарно виглядаєш, ти квітнеш, — схвально зазначив Генрі, посилюючи комплімент Метью.
Мері зупинила на мені погляд своїх карих очей.
— А це хто?
— Побачивши тебе, я від радості забув про гарні манери. Леді Пемброк, знайомтеся: це моя дружина Діана. Ми щойно побралися.
— Доброго дня, міледі, — сказала я, віддавши графині низький поклін. Її черевики були інкрустовані фантастичними прикрасами із золота й срібла, що нагадували про райський сад, бо їх вкривали зображення зміїв, яблук та комах. Напевне, ці черевички коштували грубеньких грошей.
— Рада познайомитися з вами, пані Ройдон, — здивовано подивилася на мене графиня. — А тепер, коли офіційну частину завершено, давайте будемо просто Мері та Діаною. Генрі розказував мені, що ви вивчаєте алхімію.
— Не вивчаю, а просто читаю, міледі, — поправила я. — І все. Лорд Нортумберлендський надто великодушний.
Метью взяв мене за руку.
— А ти — надто скромна. Вона дуже багато знає, Мері. Оскільки Діана в Лондоні новачок, Хол подумав, що, можливо, ти зможеш допомогти їй облаштуватися у місті.
— Із задоволенням, — відповіла графиня Пемброкська. — Ходімо посидимо біля вікна. Майстру Гільярду для його роботи потрібне сильне світло. Поки він завершуватиме мій портрет, ви розкажете мені всі новини. Мало яка подія в нашому королівстві проходить повз кмітливу увагу Метью, моя люба Діано, а я ж стирчала вдома у Вілтширі кілька місяців поспіль.
Коли ми повсідалися, повернулася служниця з тарілкою консервованих фруктів.
— М-м-м-м, — задоволено промукав Генрі, перебираючи пальцями над жовтими, зеленими та помаранчевими солодощами. — Зацукровані фрукти! Ти робиш їх, як ніхто інший.
ebooksa