— Слово, яке ти хотіла сказати спочатку, звучить так: «зло». Очі вампіра потемніли, а куточки губ саркастично опустилися. Мері інстинктивно відсахнулася. — А ти така впевнена в собі та своєму Богові, що можеш стверджувати, що читаєш Його думки?
Мері відчула виклик, але не збиралася здаватися.
— Мій Бог та твій Бог не є однаковими, Метью. — Мій чоловік зіщулив очі, а Генрі нервово посмикав край свого камзола. Графиня виклично підняла підборіддя. — Філіп мені й про це розповідав. Ти й досі вірний папі й католицизму. Він закривав очі на хиби твоєї релігії і те зло, яке вона несе простим людям. І я робила теж саме, сподіваючись, що одного дня ти прозрієш і станеш на шлях істинний.
— Дивно, ти знаєш істину стосовно таких створінь, як я та Діана, стикаєшся з нею кожного дня, однак все одно заперечуєш її? — обережно спитав Метью, підводячись. — Ми більше не будемо турбувати тебе, Мері. Діана знайде собі відьму інакше.
— А чому б нам не продовжити розмову, але більше не торкатися цієї теми? — герцогиня закусила губу і кинула на мене невпевнений погляд.
— Тому що я кохаю свою дружину і хочу, щоб вона була в безпеці.
Мері якусь мить уважно дивилася на нього, зважуючи щирість його слів. І, напевне, отримала ствердну відповідь.
— Діані не треба боятися мене, Мете. Але більше ніхто в Лондоні не мусить про неї знати. Те, що зараз коїться в Шотландії, вселяє в людей страх, і вони готові звинуватити кого завгодно у своїх негараздах.
— Мені дуже жаль, що я зіпсувала ваші черевики, — сконфужено сказала я. — Їх уже не відремонтувати.
— Забудьмо про це, — твердо сказала Мері, підводячись, щоб попрощатися.
Коли ми виходили з замку Бейнардс, ніхто з нас і слова не вимовив. Коли ми пройшли крізь сторожку, позаду нас із неї вийшов П’єр, насуваючи на голову шапку.
— Усе пройшло напрочуд добре, — озвався Генрі, порушуючи тишу.
Ми отетеріло озирнулися, не вірячи своїм вухам.
— Звісно, були деякі гострі моменти, — похапцем поправився він, — але інтерес та симпатія Мері до Діани не підлягає сумніву, як не підлягає сумніву і її незмінна відданість тобі, Метью. Ми мусимо дати їй шанс. Її так виховали, вона не може легко довірятися будь-кому. Саме тому її так турбують питання віри. — Він щільніше закутався у накидку. Вітер не вщухав, і вже почало сутеніти. — На жаль, тут я мушу вас покинути, бо моя мати зараз в Олдерсгейті чекає мене на вечерю.
— Вона вже одужала? — спитався Метью. На Різдво вдовиця-графиня скаржилася на задишку, і Метью непокоївся, що то, можливо, означало проблеми з серцем.
— Моя мати з родини Невілів. І тому житиме вічно й завдаватиме клопоту за кожної нагоди, — запевнив нас Генрі і поцілував мене в щоку. — А потім додав, багатозначно вигнувши брови: — А за Мері й за оту… за оте інше питання не хвилюйтеся.
Ми з Метью провели його поглядом, а потім звернули до Блекфраєрса.
— Що там сталося? — спитався Метью.
— Раніше мою магію спонукали до дії емоції. Але тепер навіть однієї лінивої цікавості достатньо, щоб зазирнути вглиб речей. Утім, я й досі не можу второпати, як мені вдалося оживити оту бджолу.
— Дякувати Богу, що ти думала тоді про черевики Мері. Якби ти натомість почала придивлятися до гобеленів, то невдовзі ми опинилися б у гущі битви між богами на горі Олімп, — сухо зазначив він.