— Це не допоможе, мадам, — відповіла Франсуаза, але кошик подала. — Мілорд дізнається, що ви зустрічалися з тим негідником. Цього не приховає навіть запах капусти. — Джек зацікавлено повернув до нас голову, зачувши таку незвичну розмову, і я застережно глянула на Франсуазу.
— Давайте не будемо напрошуватись на халепу, — сказала я, коли ми наближалися до нашої домівки.
Повернувшись до «Оленя й Корони», я спекалася кошика, накидки, рукавичок та дітей і, взявши чашку з вином, пішла до Метью. Він сидів за столом, схилившись над стосом паперів. Коли я побачила цю картину, яка вже стала такою звичною, мені відлягло від серця.
— І досі працюєш? — спитала я і, простягнувши руку йому через плече, поставила перед ним вино. І нахмурилася. Аркуш, що лежав на столі перед Метью, був вкритий діаграмами, літерами «Х» та «О» і чимось схожим на сучасні наукові формули.
Я засумнівалася, що цей аркуш мав відношення до шпіонажу чи Конгрегації, якщо, звісно, Метью не займався шифруванням. — Що ти робиш?
— Та просто намагаюся дещо вирахувати, — відповів Метью, відсунувши аркуш геть.
— Щось генетичне? — Х та О нагадали мені про біологію та про горошини Грегора Менделя. Я підсунула аркуш до себе. На ньому були не лише Х та О. Я упізнала також ініціали членів родини Метью: ІК, ФК, МК та МВ. Решта стосувалися членів моєї родини: ДБ, РБ, СБ, СП. Імена людей Метью поєднав стрілочками, а від покоління до покоління тягнулися перехресні лінії.
— Та не зовсім, — сказав Метью, перериваючи моє роздивляння. То була класична «недовідповідь» у стилі Метью.
— Гадаю, що тобі для цього знадобиться обладнання. Унизу сторінки дві літери були обведені колом: Б та К — Бішоп та Клермон. То була наша дитина. Значить, розрахунки на аркуші мали до неї якийсь стосунок.
— Для того, щоб отримати однозначний висновок, — так, потрібне. — Метью взяв чашку з вином і пригубив її.
— І яка ж тоді твоя гіпотеза? — поцікавилася я. — Якщо це стосується дитини, то мені хотілося б знати.
Раптом Метью закляк, і ніздрі його розширилися. Він обережно поставив чашку на стіл, узяв мою руку, підніс її до губ і ніжно поцілував, начебто засвідчуючи своє кохання. Його очі враз почорніли.
— Ти бачилася з Габбардом, — сказав він обвинувальним тоном.
— Це не тому, що я навмисне прагнула зустрітися з ним, — відповіла я, намагаючись вивільнити руку. То була помилка.
— Ні, — каркнув Метью різким голосом, стискаючи пальці на моїй кисті. Тремтячи від гніву, він уривчасто зітхнув. — Габбард доторкнувся до твоєї кисті. Тільки до кисті. Знаєш, чому?
— Бо намагався привернути до себе увагу, — відповіла я.
— Ні. Він намагався заволодіти моєю увагою. Ось тут — твій пульс, — сказав Метью, провівши великим пальцем по вені. Я здригнулася. — У цьому місці кров так близько підходить до поверхні, що я можу її побачити й понюхати. Її тепло підсилює будь-який чужий запах, який сюди потрапить. — Його пальці браслетом огорнули моє зап’ястя. — А де була в той момент Франсуаза?
— На ринку Ліденхол. Зі мною були Джек та Енні. Неподалік з’явився якийсь жебрак… — Раптом я відчула короткий гострий біль. Коли я поглянула на кисть, то побачила, що вона поранена, а з дугоподібної низки неглибоких дірочок виступила кров. То був слід укусу.
— Ось як швидко Габбард міг надібрати твою кров і дізнатися про тебе все, — сказав Метью, міцно затискуючи ранки своїм великим пальцем.
— Але ж я навіть не помітила твого руху, — отетеріло мовила я.
ebooksa