Приплив пришвидшив наше повернення до міста. Очікуючи нашого прибуття, на пристані Вотер-Лейн запалили смолоскипи, але двоє чоловіків у лівреях графині Пемброкської замахали руками.
— Прямуйте до замку Бейнардс, пане Ройдоне! — гукнув один через смугу води, що нас розділяла.
— Напевне, трапилося якесь лихо, — сказав Метью, стаючи на носі барки. Генрі наказав веслярам гребти далі за течією, туди, де виднілася пристань графині, яскраво освітлена ліхтарями й маяками.
— Хтось із хлопців захворів? — спитала я в Мері, коли вона кинулася через залу нам назустріч.
— Ні. Із хлопцями все гаразд. Ходімо до лабораторії. Негайно, — кинула вона через плече, вже прямуючи до вежі.
Ми з Метью охнули й заціпеніли, побачивши картину, яка нас там зустріла.
— Такого дерева Діани мені ще не доводилося бачити. Дещо абсолютно неочікуване, — сказала Мері, опускаючись так, що її очі опинилися на одному рівні з круглою посудиною перегінного кубу, що містив коріння чорного дерева. Воно було не схоже на перше дерево Діани, котре було повністю срібним і набагато витонченішим за своєю структурою. Це ж мало товстий темний стовбур і так само товсті голі гілки. Воно нагадало мені той дуб, під якими ми сховалися після того, як на Метью напала Жульєтта.
Я висмоктала життєву силу з того дуба, щоб врятувати життя Метью.
— Чому ж воно не срібне? — спитав Метью, беручи в долоні перегінний куб із крихкого скла.
— Я додала до розчину Діаниної крові, — пояснила Мері. Метью випрямився й ошелешено поглянув на мене.
— Погляньте на стіну, — сказала я, показуючи на скривавленого вогнедишного дракона.
— Це — зелений дракон, символ аква регія або аква фортіс, — сказав Метью, зиркнувши на стіну.
— Ні, Метью. Добряче придивися. Забудь те, що там, на твою думку, зображено і спробуй побачити це немовби вперше.
— О Боже, — ошелешено мовив Метью. — Це що — моя емблема?
— Так. А ти помітив, що дракон вхопив себе ротом за хвіст? І що це зовсім не дракон? Дракони ж бо мають чотири лапи, а тут дві. Це — вогнедишний дракон.
— Вогнедишний дракон. На кшталт… — і Метью вилаявся, не скінчивши фрази.
— Існувало багато теорій стосовно того, яка проста речовина потрібна для того, щоб витворити філософський камінь. Роджер Бекон, який був попереднім власником манускрипту, вважав, що такою речовиною є кров. — На мою думку, ця інформація мала привернути увагу Метью. І сіла навпочіпки, роздивляючись дерево.
— Ти побачила фреску і дослухалася до свого інстинкту. — Трохи помовчавши, Метью провів пальцем по запечатаному воском краю посудини. Віск тріснув. Мері перелякано охнула — він зруйнував її експеримент!
— Що ти робиш?! — приголомшено спитала я.
— Керуюся власним інстинктом і додаю дещо до перегінного кубу. — Метью підніс до рота свою кисть, прокусив її і став тримати над вузькою тріщиною. Його темна кров почала капати в розчин і опускатися на дно. Ми стали вдивлятися в нього.
ebooksa