Щойно мені здалося, що не станеться нічого, як по скелетоподібному стовбуру дерева почали підніматися тоненькі червоні стрічечки. На гілках умить з’явилися золоті листки.
— Ви лишень погляньте! — зачудовано вигукнула я.
Метью посміхнувся. У тій посмішці і досі прозирав жаль, але була в ній і надія.
Серед листя почали з’являтися червоні плоди, що іскрилися, наче маленькі рубіни. Широко розкривши очі, Мері почала стиха молитися.
— Моя кров витворила структуру дерева, а твоя — запліднила її, — повільно мовила я. Моя рука інстинктивно потягнулася до вже порожнього живота.
— Так. Але ж чому? — спитав Метью.
Якщо й могло що-небудь пояснити нам таємничу трансформацію, спричинену поєднанням крові вампіра та відьми, то це пояснення слід було шукати в химерних ілюстраціях манускрипту Ешмол-782 та в його таємничому тексті.
— Через скільки часу ти пообіцяв повернути доктору Ді його книгу? — спитала я Метью.
— Не думаю, що на це піде багато часу, — стиха мовив він. — Зовсім небагато, якщо я вже цим зайнявся.
— Чим швидше, тим краще, — сказала я, переплітаючи свої пальці з пальцями Метью, а він тим часом продовжував спостерігати за дивом, яке витворили краплини нашої крові.
Химерне дерево продовжувало рости й розгалужуватися і наступного дня, і через день наступний: його плоди достигли й попадали поміж корінням дерева у ртуть та первісну матерію. Утворювалися нові бруньки, виростали нові листочки і квіти. Раз на день листки з золотого кольору оберталися на зелений, потім знову на золотий. Інколи дерево випускало нові гілки, а інколи — новий корінь для кращої стійкості.
— Я ще не знайшла для цього належне пояснення, — сказала Мері, кивнувши на стос книжок, які Джоан повитягувала з полиць. — Схоже, ми створили дещо цілковито нове.
Незважаючи на заняття алхімією, я не забула про свої обов’язки як відьми. Я сплітала й розпускала мою невидиму сіру мантію, і з кожним разом робила це швидше, а результати були кращими й ефективнішими. Марджорі пообіцяла, що колись я зможу перекласти своє плетиво на слова, щоб цим заклинанням могли скористатися й інші відьми.
Прийшовши через кілька днів після занять додому, я піднялася сходами нагору, скидаючи на ходу свою невидиму мантію. Енні якраз розвішувала у дворі білизну, яку забрала у пралі. Джек був з П’єром та Метью. Я зголодніла й мені стало цікаво: а що ж там Франсуаза приготувала на вечерю?
— Якщо мене через п’ять хвилин ніхто не нагодує, я кричатиму. — Ця моя заява супроводжувалася легеньким стуком шпильок об підлогу: то я зняла вишиту передню вставку зі свого плаття і кинула її на стіл. Мої пальці потягнулися до мотузок, на яких тримався мій корсаж.
Біля каміна хтось тихенько кахикнув.
Я різко крутнулася, вхопившись пальцями за тканину, що прикривала мої груди.
— Якщо кричатимете, то, боюся, з цього буде мало толку. — Голос, що долинув із крісла, котре стояло біля каміна, був сухий та шорсткий, мов пісок, гнаний вітром. — Вашу служницю я послав за вином, а мої старі кінцівки рухаються недостатньо швидко, щоб задовольнити бажання, яке ви щойно висловили.
Мало-помалу я обійшла гігантське крісло. Незнайомець підняв сиву брову і витріщився на мою непристойність. Його нахабний погляд розсердив мене.
— Хто ви такий? — Цей чоловік не був демоном, відьмаком чи вампіром. Він просто був старим зморшкуватим дідком.
ebooksa