— Інколи вона розважається. Нема про що турбуватися. — Звернувшись до свого фамільяра, я змінила тон із вибачливого на суворий. — Ану злазь звідти!
Та моя дракониха ще міцніше вчепилася пазурами в стіну й пронизливо заверещала. Стара штукатурка не була призначена для такого важкого завдання, як витримувати вагу істоти з розмахом крил у десять футів. Великий шматок її відвалився, і дракониха стривожено заскрекотала. Її хвіст різко вильнув убік і вперся в прилеглу стіну, забезпечуючи додаткову точку опори. Вогнедишна звірюка переможно заверещала.
— Якщо ти негайно не припиниш свої витівки, то я попрошу Гелоугласа, і він дасть тобі чортів, — пробурмотіла я. — Ніхто не бачив повідка? Він схожий на тонкий ланцюжок. — Я озирнулася довкола і помітила його за цеберкою з трісками для розпалювання печі. Він і досі був приєднаний до мене. — Чи не міг би хто-небудь натягнути його й потримати, поки я зажену її назад? — Тримаючи в руках прозорий ланцюжок, я обернулася.
Але чоловіки щезли.
— Отак завжди, — пробурмотіла я. — Троє дорослих чоловіків і жінка. Здогадайтеся з трьох разів, кому випало драконом займатися?
Дерев’яною долівкою загупали важкі кроки. Я вигнулася, щоб визирнути за двері. На мою вогнедишну звірюку втупилася поглядом невеличка рудувата істота в темному вбранні й чорній шапочці на лисій голові.
— Не треба, Йозефе. — Авраам став межи мною та істотою і підняв руки, немов намагаючись урезонити прибульця. Але голем — бо то, напевне, і була та сама легендарна істота, витворена з мулу Влтави й оживлена за допомогою спеціального заклинання, — все одно продовжувала рухатися у бік дракона.
— Йозеф заворожений відьминим драконом, — сказав Давид.
— Гадаю, голем успадкував цікавість свого батька до гарненьких дівчат, — зауважив рабі Лев. — Із текстів, які я студіюю, випливає, що фамільяр відьми часто успадковує деякі риси вдачі свого творця.
— Голем — це фамільяр Авраама? — приголомшено спитала я.
— Так. Коли я зробив перше заклинання, він не з’явився. І я вже було почав думати, що не маю фамільяра. — Авраам знову махнув руками на голема, але той продовжував немигаюче витріщатися на дракона, що розпростерся на стіні. Немовби збагнувши, що у неї з’явився залицяльник, звірюка кокетливо розправила крила так, що на їхні перетинки впало світло.
Я підняла ланцюг.
— А хіба він не з’явився з чимось на кшталт оцього ланцюга?
— Здається, вам із того ланцюга мало толку, — зауважив Авраам.
— Мені ще належить багато про що дізнатися, — обурено відказала я. — Цей вогнедишний дракон з’явився тоді, коли я робила своє перше заклинання. А як вам вдалося витворити Йозефа?
Авраам дістав із кишені жмут грубих мотузок.
— Із отаких вірьовок.
— Я також маю мотузки. — Я потягнулася до торбинки, схованої в кишені моєї спідниці.
— А чи допомагають вам кольори виокремлювати стрічки світу і використовувати їх більш ефективно? — спитав Авраам і підійшов до мене, явно зацікавившись цим різновидом ткання.
— Так. Кожен колір має своє значення, і коли я роблю заклинання, то використовую певні мотузки, щоб зосередитися на певному питанні. — Я сконфужено поглянула на голема. Він і досі стояв, витріщаючись на дракона. — Але ж як ви перейшли від мотузки до істоти?
ebooksa