П’єр кинув занепокоєний погляд на вхід до приватних покоїв.
— Аякже.
— Я можу провести вас туди, господине Ройдон, — запропонувала Енні. Щойно повернувшись із Праги й уже вдруге відвідуючи двір королеви Єлизавети, вона досить добре навчилася напускати на себе вигляд удаваної невимушеності.
— Я показав їй кімнату мілорда, коли вас повели на зустріч з її величністю, — пояснив мені П’єр. — Та кімната неподалік, на нижньому поверсі, під апартаментами, в яких колись мешкала дружина короля.
— А тепер ту кімнату, мабуть, використовують фаворити королеви, — стиха мовила я. Без сумніву, там спав і Волтер або не спав — як доведеться. — Почекай тут на Метью, П’єре. А ми з Енні підемо самі.
— Дякую, мадам, — із вдячністю поглянув на мене П’єр. — Мені не подобається залишати його надовго з королевою.
Обслуга королеви наминала свій обід у значно менш привабливій обстановці кімнати стражників. Коли ми з Енні проходили повз них, вони з цікавістю зиркнули на нас.
— Тут має бути пряміша дорога, — сказала я, прикусивши губу і дивлячись униз на довгий сходовий марш. Велика зала, поза сумнівом, буде ще щільніше напхана відвідувачами.
— Вибачте, господине, але іншої дороги немає, — вибачливо заперечила Енні.
— Тоді готуймося до зіткнення з юрмою, — зітхнула я.
У Великій залі було повно-повнісінько претендентів на увагу її величності. Коли я увійшла туди з боку апартаментів королеви, моя поява була зустрінута збудженим шепотом і шелестом спідниць, слідом за якими відразу ж почулося розчароване бурмотіння: я виявилася істотою нецікавою і незначущою. При дворі Рудольфа я вже встигла звикнути бути у центрі уваги, але мені все одно було некомфортно відчувати на собі важкі погляди людей, легенькі поштовхи нечисленних поглядів демонів та швидкий лоскотний погляд однієї-єдиної відьми. Коли ж мені у спину вперся холодний погляд якогось вампіра, я стривожено озирнулася.
— Що таке, господине? — спитала Енні.
Я уважно обдивилася натовп, але так і не змогла визначити, звідки йшов той погляд.
— Та нічого, Енні, — неспокійно пробурмотіла я. — То моя уява коники викидає.
— Вам конче необхідно відпочити, — докірливо сказала мені дівчинка з інтонацією, дуже схожою на Сюзаннину.
Але в просторих апартаментах Метью на першому поверсі, чиї вікна виходили на приватний садок королеви, мені відпочити не судилося. Бо я застала там англійського драматурга номер один. Я відіслала Енні витягувати Джека з халепи (а він на той час уже неодмінно мав вскочити в ту чи іншу халепу), зосередилася і взяла себе в руки, швидко приготувавшись до зустрічі з Крістофером Марлоу.
— Привіт, Кіте, — сказала я. Демон відірвав погляд від письмового столу Метью, безладно всипаного аркушами з віршами. — Сам-один?
— Волтер та Генрі обідають у королеви. А чому ти не з ними? — Кіт був блідий, худий та знервований. Він підвівся і став збирати свої папери, стурбовано поглядаючи на двері, наче з них хтось ось-ось мав заявитися і перервати нашу розмову.
— Я так втомилася, — сказала я, позіхаючи. — Але тобі не треба йти. Залишайся й чекай на Метью. Він з радістю з тобою зустрінеться. Що ти пишеш?
— Поему, — різко відповів Кіт і так само різко сів. Щось було не так. Демон був явно чимось знервований і сіпався.