«Прости, Дарко, не вгледів, не спас…»
— Ненавиджу! — волає Захарчук, отямившись, у бік села, і раптом чує приречений скрик. Не Дарчин. Мирославин.
Він зводить погляд до обрію — ті оченята геть залиті слізьми.
Тимчасом там, на землі, Галина закриває вуха долонями і голосно кричить. Сльози ллються по блідих щоках.
— Прости!
Вона падає на коліна.
— Прости!!!
Ледве дихає.
— Прости-и-и!…
Завалюється набік і, схлипуючи, шепоче знеможене «прости!»
Захарчук спинився у повітрі.
Дивиться на обрій.
І раптом падає.
Аж коло землі, коло призьби якоїсь напівзруйнованої хатини встає на коліна і торкається чолом землі.
— Я корюся Вам, моя княгине…
Легіон його в цей час переходить на Галин бік.
— Що, і ти, Брут?
Топеш задумався. Схилив голову.
— Великий і сильний Бог
Дорогою до Єрусалиму
ebooksa