Дума про Хведьків Рубіж

— Назад! Назад! — командував Виговський. — Думаю, ми це залагодимо й так.

— Згодна з вами, — промовила Ксеня.

Настала хвилина напруженого чекання.

Козаки підійшли ще на крок — вони вже зчинили навкруг шляхти кільце.

Свита оголила мечі.

— Назад!

Ксеня підняла руку, зупиняючи своїх.

Гетьман і упириця стояли один навпроти одного.

Очі Ксені палали яскраво-зеленим.

Дзиннь!

Хтось із козаків ненароком зачепив шаблю побратима. І цим спровокував конфлікт. Козаки кинулись на вурдалаків, а ті утворили чітку шеренгу-кільце.

Ксеня востаннє глянула в очі Виговському і пройшла в центр кільця. Упирі рушили рівним бойовим ходом крізь натовп, залишаючи за собою ріки крові й гори трупів. Вони навмисне злетіли в небо аж коли порубали більше ніж половину гетьманської сотні — показували свою міць.

Гетьман довго дивився услід летючим тіням.

Тоді кинув одному зі старшин:

— Нікому не доповідати про те, що тут сталося. Щоб ні пари з вуст! — і скочив на коня.

* * *

— Ти шо робиш, Степане?

— Стріляю!

— Кинь дурну забавку, їх кулі не беруть.

— Возьмуть. У мене — возьмуть.

Максим, Степан, Степанові хлопці, дід Панас, купка козаків Вишневського та ще з десяток добровольців щосили січуть падаючі з неба тіні.